Коли матуся ще була жива,
Ми на Різдво до неї поспішали,
Цей спомин душу завжди зігріва,
Бо навіть зорі в щасті завмирали.
У спогадах я бачу рідний дім,
Накритий стіл і неньку коло нього,
Із димаря у небо рветься дим,
Й душа взива до таїнства святого.
А на столі смачніють голубці,
Кутя із медом погляд спокушає,
Радіють святу навіть горобці,
Й в обійми небо місяць пригортає.
Згадаю я , коли були малі,
Чекали день аби кутю носити,
І вже гостинці клали на столі,
Їх мала честь матуся освятити.
Горить свіча на щедрому столі,
Молитву ненька вголос прочитає,
Мине хвилина в смутку і жалі,
Коли згадаєм тих, кого немає
А у кутку муркоче тихо кіт,
Напевне й він в блаженстві спочиває,
Стоїть Різдво уже коло воріт,
Та тільки мами , жаль, уже немає.