Сльози України
Моя країна сльози ллє на землю,
Бо злії люди рвуть бідненьку на шматки.
Вона стоїть і плаче на колінах,
І просить в Бога про закінчення війни.
Течуть, стікають сльози по солдатах.
Їй жаль – вони такі ще молоді.
Чуби побриють їм у тих воєнкоматах,
Та що поробиш, доведеться йти.
Палають танки, і горять солдати,
Й калини грона почорніли у вогні.
І гидко знову ранки зустрічати,
Коли навколо стільки смерті і біди.
Моя країна бідна зажурилась.
До неба зносить руки: «Поможи!
Дітей моїх, що полягли, візьми ти на поруки,
А решту ти від смерті захисти!»
Моя країно, ти не плач і не журися.
На смерть стояти будемо ми до кінця,
Бо ми усі твої є рідні діти,
І нам судилось вмерти за життя
23.07.2014р.
#ВіталійПрокопович
#поезія
#вірші
#віршіУкраїнською
#поезіяукраїнською
#поетичнийщоденни
Автор публікації
Коментарі: 6Публікації: 291Реєстрація: 26-08-2018
Достижение получено 25.04.2020
Титул: Вибір видавця (Лютий 2020)
Достижение получено 26.01.2019
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
