Біла троянда
Невинну квітку у саду зірвали,
Дарунком мала стати дорогим.
На бажання жити, не зважали,
Назавжди була зірвана одним.
Білосніжна і така невинна,
Радість не на довго принесла,
Загинути в байдужості повинна,
Оскільки рвали, як вона росла.
А їй, хотілось, може, просто, жити,
Щоб садівник дбайливий доглядав.
Красою радість людям приносити,
Та молодою хтось її зірвав.
Втомлена, упала на коліна,
Її життя тепер в чужих руках.
Улюблена, моя, троянда біла,
Не знайшла свій захист в колючках
Загинеш, пелюстки твої опадуть,
Викинуть неначе те сміття,
Власники недбалі нехай плачуть,
За любов віддала ти життя….
2 коментарі “Біла троянда”
таке життя… краса троянди тоді коли цвіте
Пані Світлана! Поезія дуже вразила несподіваним сюжетом та бентежною щирістю думок Автора. Вірогідно, що ці думки могли б ще яскравіше звучати у просторі “білого вірша”, де не потрібні класичні рими. Я також обожнюю у поезіях образ “троянди”. Бажаю Вам творчих натхнень.