У розпалу весна пригожа,Розквітла, мов краса жіноча,Духмяний аромат зухвало,Розсіював бузок бульваром. Пташине незвичайне соло,Як ніжності звабливий доторк,Не дивно… в унісон природі,Прийшла метаморфоза плоті. На лавці край куща п’янкого,Старенький споглядав довкола,Згадалися роки юнацькі,А перед ним… неслась сучасність. Щасливий був тоді я, правда,Красивий, молодий… дівчата,Поділось де, усе з роками?В минуле понесло вітрами. […]
радість
1580 posts
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
На ґанок вийду на світанку,Проміння сонячне іскриться,Закрию очі… і відразу,Прилине ніжність на обличчя. Відтак у вранішнім мовчанні,Відчувши трішечки дрімоту,В строкатім солоді тюльпанів,Для себе спокою знаходжу. Хвилини цінні без тривоги,Пташки щебечуть невгомонні,Отут в оточенні природи,Я німфа вранішня сьогодні. Торкнуся квітки … і росинка,Впаде в долоню, враз грайлива,Немов шепоче: ну ж бо […]
Сестра Наталя, немов графиня,Тримає постать, гордлива жінка,Багато в чому вона майстриня,Навколо сяє її довкілля.З дитинства строга, усе за часом,Тож каву пити, потрібно вчасно,Як на повторі, життя спіраллю,Відтак сусіди, Бог звів на благо.Овен сузір’я весни початок,Така красива, неначе зірка,Скипить буває, немов торнадо,Та й ще доволі уперта жінка.Як до мольберта підійде, дійсно,Іскряться […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
Прикрасила цвітом,І душу зігріла,Наповнила змістом,Тендітна утіха. Привабливий запах,Таємність повітря,Так трепетно здатна,Голубить довкілля. Помежи всіх квітів,Маленька спокуса,Не треба софітів,Побачити чудо. Пригожа, чуттєва,Проста і незвична,А стільки блаженства,Все ж лісу перлина. Конвалії ніжність,Мелодія щастя,Романтик у німбі,І пісня веснянка.
Доторкнулася фея до дзвоника,І прокинувшись знов на світанку,Кришталева роса, мов із кухлика,Полилася струмком на кульбабку.Чарівниця – природи є подруга,Тож злітала з листочка на квітку,Вся неначе серпанком огорнута,Ароматом властивим лиш влітку.Це конвалії ніжність у просторі,Незабутні парфуми розносить,І достатньо легесеньких доторків,Щоб навколо відчули цей подих.
«… Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Над рікою, що зветься ТурботаПоводирі бредуть з учора в сьогодні,Костуром, що зветься Чужа РадістьТоркаючись м’якої землі і гіркої травиТорішньої.А тим часом на досвіткахЗима вмирає в самотині,Як померла колись в самотностіЗавірюха божевільних метафор(Бо смерть – справа самотніх)З хуртовиною зранених слівЯ завжди наодинці,Як сніговик, […]
У зимний день з’явилась зірка,Така маленька, дивна, ніжна,Хоч місяць лютий кидав снігу,Вона про літо скаже вітру. Її краса незвична, східна,Родзинку має гарна жінка,Бузок духмяний, цвітом мліє,Дарує весну завжди квітень. Привітна, мила, добра, чуйна,Троянда в холод ніби лютня,Почути вміє, цінить дружбу,Довірить можна навіть душу. Антоніна, Антоніна!Незвичайна, неймовірна,Благодаттю хай огорне,Твій щасливий долі […]
На ранок зненацька, страшна завірюха,Набігла нестримно, накинула снігу,Поривами вітру, зривалась колюча,Та жінка від цього отримала втіху.Схопила лопату, дивачка незламна,Бороти негоду, не треба їй трактор,Вляглися рум’яна, чи скажеш омана?Її забавляє засніжене сяйво.Немовби снігурка, прийшла відтавати,Щаслива до речі, тим часом лапатий,Ще сипав і сипав забувши про мандри,Як добре, заходить… до теплої хати.
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Так я пам’ятав: Падолист-спудей Мандрує в кам’яну Сорбонну Битою стежкою чорних вагантів: Замість богемської лютні У нього в хатині-келії Платанова дошка (Приємно до неї тулитися – Вона тепла як вересень). Так я мислив: Шугають над тополею сну Сойки гіпсових піснеспівів – Хоралів жасминових квітів: Я теж монах – кармеліт босоногий, […]
Маленьке янголятко,Так солодко заснуло,Запахли як троянди,Творилося знать чудо. Злетілися враз феї,Додавши снам прикраси,Розсіявши в постелі,Казковими дарами. Насупився серпанок,Укутав ніч неспішно,Звичайно він не радо,Полине геть покірно. Дівчатко спи тихенько,На ранок розберуться,Як завжди, все чудесно,З тобою ненька, люба.
Лечу, мов у небі пір’їнка,Довіривши Всесвіту долю,Хотілося іншого дійства,Здалося все дивною грою. Тож сильна, незламна як скеля,І кремінь душа…ох неправда,Хай буде вже інколи гречка,Скажу в суперечці, та здамся. Проста і звичайна я жінка,Сказати всіляка буваю,То пурхаю начебто бджілка,То в тиші знаходжу відраду. Нікому нічого не винна,Бо сутність вона є типова,Любити […]
Гойдає лагідно цей потяг,Хмарки втікають і дерева,Міста та станції… лиш спогад,Мене заводить у тенета. В безмежнім просторі витали,Думок потоки невгомонні,Прожиті клопоти з шухляди,Сприяли роздумам в дорозі. Чомусь згадалося поволі…Моменти давні, мов у фільмі,Невдачі, помилки й на фоні,Зібрались радісні події. Я знаю, поряд найцінніше,Не треба га́нити на долю,І щастя сиплеться все […]
