У день сонцестояння,Коли Сонце дивувалось і завмиралоСпоглядаючи людей і коней,Ясени та просо,І синиці й вивільгиСлавили буяння зела,Вчитель Досконалий з Північних МурівЗапитав музику Жовтої Істини:– Раніше народжений!Ви грали мелодію «Світанок»На березі озера Дун Тін.Я слухав їїІ наповним мою душу страх,Потім розчинився я в недіянні,Потім охопило мене сум’яття.Схвильований, я сповнився мовчаннямІ не […]
верлібр
767 posts
Вусаті норовисті кентавриДегустують стиглі яблукаВ саду патріарха Ноя:У дітей Нефели був свій плітІ свій нечемний човен*Зроблений з бамбукових стовбурів.Вони полюбляли кислі істини,А Ной цінував хмільне і солодке,Бо життя – це джерело втіхи**,Але про це ще ніхто не знавУ світі, що був омитийІ отримав чергову молодість.Навіть борода патріарха Ноя –Човняра та […]
«Шум літньої зливи –Він теж постарів з роками…» (Танеда Сантока) Час квітучих чилійських суницьЗачинені всі двері крамниць:Вітер зітхає –Щось шепоче про човенВ зеленому морі вишень,А може про крихіткуЯку звуть Нетреба.Рахую свічки-зіркиКоли поранене СонцеЗаплющує війчасті очі,Під вікнами тупцяє Темрява,Я бачу білу чубату чаплю,Що стукає в шибку,Нагадуючи про добу залізаІ наступні години […]
«Позбавившись тягаряСтанеш прямим і рівним.Ставши прямим і рівнимРазом з іншими оновишся.Оновившись,Станеш близьким до Шляху…» (Чжуан Цзи) Люди запилених перехрестьЗамовили в ковалів залізних снівТрохи гострих апострофів.Вони ще не знали,Що сухий ясен торішньогоВтопився в прозорому Озері Сліз*,А на поверхні того спокійного ставу,Яку не може збуритиНавіть білобородий Борей**Відобразились (як у свічаді)Посмішка Махатми ГандіІ […]
«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
СкринькуЛегковажної жінки ПандориЗачинили золотим ключиком,Що повісили на тонку шиюГейшу на ймення Аой Неко,*Що заблукала серед руїн Хіросіми,Шукаючи загублену єнуЗ драконом гори Нараями**. Скриньку ПандориРізьбили зі старої груші,Що цвіла лише раз –Як народився Будда –Навесні, коли навіть зміїНюхали квіти рястуЧорними язикамиМаленького запереченняБуття тимчасового. Скринька ПандориЛакована чорним:Злий божисько МеркурійДарував (бо любив серенади),Торгував […]
Я довго йшовВулицями міста граків,Так довго, що забув назву міста –Цього міста темних віконІ злих поглядів сажотрусівМіста, яке занедбало своє ім’я. Я шукав ІстинуСеред провулків, де чорні птахиДзьобають черствий хліб –Скоринки буття нашого,А знайшов тільки іржаві цвяхи,Якими колись прибилиРуки до сухого мертвого дереваНещасному блукальцю Христу –Пророку віри добра й милосердя. […]
Епоха куряви «По всьому це. Кінець. Я мушу йти, Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Триноги поставили серед пустки*:Порожнечі весняного саду,Де лише неспокій –Тривога передчуття:Триноги принесли для офіриЧотири зеленооких філософи**:Зрозуміли, що душі людейЕпохи білих […]
Сині проліски сниваМальовані на білому полотні Едему(У тому саду теж буває весна –Буває, буяє, п’янить ароматом),Адам ще не вдягнувСирітську сорочку безхатькаІ бідний, наче заброда,Мандрує пустелямиВід одної швидкої ріки до іншої –Спокійної, наче сон черепахи.Передчуття майбутніх стигматів,Передчуття зливи,Що змиє все:Солом’яні хижки і цегляні зикурати,Передчуття гніву ягняти,Що сидить на престолі.А тим часом […]
Кроки нечемних їжаків «Венецьке сонце — самобутній маг…» (Райнер М. Рільке) Дощ, що падав щоп’ятниці(Згори вниз, з хмар в океан)Нагадував пілігримам пізнанняТендітного юнака-елліна(О, Патрокле, ти горезнавець!)З того часуЯк ведмедиці стали зорезнавцями,Як птахи навчились кричатиВ колодязь оксамитової ночі,Їжаки малюють кроки ієрогліфами,Наче пишуть вони – колючіКнигу осінніх сутінків,Коли гублять свої жолудіДерева Перуна-Зевса:Наче […]
Краплі ведмежого меду «…Він грав, і далі лився звук мінорний, а в дзеркалі з’явився ківер чорний із голови безоким кістяком…» (Райнер М. Рільке) Будівничі готичної вежіЗадивлялися в Небо:А може там провесінь?Хотіли летіти(Як ластівки)Але Небо було камінним(Бо сповнилося мовчанням –Лиховісним,Як тупіт копит синього однорога,Бо сповнилося […]
«Друже, ти там самотітемеш, де…» (Райнер М. Рільке) На подвір’ї кляштору містикиЗавесніло, наче то переддень,Коли брили й цеглиниСтають жовтими квітами.Вчитель, що пізнав виноград,Що прийшов з глинища снів,Сказав-напророчив, що вода на століПеретвориться в шкаралущу Істини,А ми все вертаємось-небаримосьВ країну теплих злив та дощиськ,Бо там чи то синя провесінь,Чи то троянди бавляться […]
«… Сліпма торкати куряву негожу…» (Райнер М. Рільке) Над рікою, що зветься ТурботаПоводирі бредуть з учора в сьогодні,Костуром, що зветься Чужа РадістьТоркаючись м’якої землі і гіркої травиТорішньої.А тим часом на досвіткахЗима вмирає в самотині,Як померла колись в самотностіЗавірюха божевільних метафор(Бо смерть – справа самотніх)З хуртовиною зранених слівЯ завжди наодинці,Як сніговик, […]
Бородатий мен (у міру сентиментальний) З думками про острів, схожий на вікінга Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі, Що має чотири чорні гумові колеса, Їде по крижаній дорозі міста пафосу Назустріч блідому Сонцю (Бо зима – біла краля). Бородата вумен Смакує кольорові льодяники Солодкі як ніч Напередодні Імболку (Поганського, як все, […]
Накликали літній прозорий дощ: В час посухи: Стукали в шкіряний козячий бубон, Співали заклично, по вовчому, А Небо порожнє, чи то посліпло, Поглухло, почерствіло. Думали, що то наше селище, А то Вавилон – цегляний, стобрамний Пихатий, з потворами-баштами, Що тикають в Небо шпилями (Хоча й Небу не боляче, Але воно […]
Він робив морозиво зі снігу Солодке, наче січневий вечір. Він робив вино З крапель липневої зливи, П’янке, наче квіти троянд. Він лишав глибокі сліди На їдкій пилюці доріг – Може він був Людиною роздоріжжя – Я не знаю…* Дерева запізнювались на тризну, Чорнокрилі птахи думок Докучали вбраним у білі шати, […]
Книга, що стала повітрям Написана синьооким самітником, Що бавився словами як намистинами, Що відчиняв двері в безодню, Що жив у хиткій хатині, Яка була зроблена з очерету, Що ріс на холодному озері, Де плавали білі лебеді, Де кваки співали про синяву, Коли падав с небес дощ. Книга, що стала димом […]
Ми таки дочекалися – Сама Вічність прийшла до нас Прийшла старою жебрачкою У лахмітті дірявому (Колись оздобленому) З ясеневою патерицею. А ми все виглядаємо Цього дня похмурого, Що визирне крізь оливні хмариська Щось більше ніж Сонце. Вдвох на вуличках Авіньйону, Приїхавши туди на осликах, Міняємо уривки снів на шеляги – […]