Вітер видував всі думки з голови. Так сильно дув, що я ледь трималась на ногах. Він обвивав своїми ручищами мою голову, ніби міцно стискаючи і дивлячись прямо в очі безмовно питаючи чи я заспокоїлась. А коли я йому просто сміялась в лице, він ще більше обвивав моє волосся, пірнаючи під кожну волосинку, добираючись через шкіру до самого мозку, примушуючи думки розпадатись на букви. Потім він брав ті букви і ніс у море, віддаючи їх хвилям. Вони одразу підхоплювали і заковтували їх у піну, змішуючи з піском і брудом забирали кудись туди під себе. Я бачила як летять цілі речення, фрази, вилітають якісь уривки розмов і текстів. Вітер жадно все забирав, не відпускаючи моєї голови. Гіпнотизуючи мене заходом він пронизував мене з усіх сторін. А я спочатку йшла, а потім щосили бігла долаючи страх зустрічі з шаленим морем. Воно вирувало, далі загрібаючи мої букви і ревло як страшний звір. Вчорашня синьо зелена морська гладь перетворилась на сіро фіолетову масу з піском, яка то підходила ближче, то відходила далі. Я підійшла нерішуче. Вітер і далі ревів не відпускаючи мене. Лютий морський звір пінився коло моїх ніг, зачіпаючи їх. Мої думки, тексти, уривки були уже в моря, десь там на дні. Він забрав їх на темні холодні глибини, в які ніхто ніколи не загляне. Вітер врешті відпустив мою голову і блискавкою злетів у темно синю даль. Моя голова залишилась пуста, як відформатована карта пам‘яті.
Автор публікації
2 коментарі “Вітер”
цікаво
Вражений глибиною філософських роздумів про життя Людської Душі у просторі Всесвіту. Сюжет надзвичайно оригінальний. Вразила також реалістична майстерність живого Слова, яке дихає Життям