Дощ дражливо біжить тротуарами,
Пробирається поміж юрбою,
З парасольками всі ходять парами,
Я ж спізнилась на зустріч з тобою.
І біжу стрімголов я калюжами,
Ти, мабуть, вже втомився чекати,
Між чужими шляхами байдужими
Мою постать з дощу виглядати.
А можливо пішов, не вагаючись,
Не діждавшись таки свою даму…
Та стоїш ти за рогом, всміхаючись,
Такий рідний, смішний до нестями.
“Я спізнилась, не маю пробачення…”,
Ти ж цілуєш в обвітрені лиця :
“Я так довго чекав це побачення,
Півгодини – це просто дрібниця”.