Звучи в мені мелодією трав,
Тремти в ударах скореного серця…
Так непомітно ти до себе приручав,
Що ця любов лиш мріями здається.
Пронизуй душу поглядом наскрізь,
Даруй надію на нежданне літо…
В моїм саду осінній бенефіс
Моїх років, без тебе пережитих.
Спини цей час, хоч на коротку мить,
Ця провесінь, мабуть, уже остання…
І хай бринить, нестримно хай бринить
Симфонія спізнілого кохання.

Думок на тему “Симфонія спізнілого кохання”
Дуже гарно