Вже вкотре ми прощаємось з тобою.
Наш дуб не любить тих німих прощань.
І знову час болючою різьбою
Нам випалить хвилини сподівань.
Чи то життя, чи ми не вмієм бути,
Чи то нам доля склала отаке?
Що мусимо не жити, а відбути,
Глибоке промінявши на мілке.
Мені не відстань твої кілометри,
І не часи ті місяці чекань.
Я лиш боюся, що по сантиметру
Ми звикнемо до наших розставань…
Думок на тему “Вже вкотре ми прощаємось з тобою…”
Сподобався. Так тонко, чуттєво передано.