У лісі, десь на сонячній поляні
Сиділи Вовк, Лисиця і Сова.
Ті збори розпочалися ще зрання,
Ніхто не міг почути ті слова.
Давно помітили вони, що Заєць підлий
Руйнує всі традиції й закони,
Веде себе лукаво і негідно
Ще й про якісь патяка забобони.
“Його потрібно швидше виганяти” –
Сказала гордо й впевнено Лисиця –
“Бо він у лісі може бунт підняти,
А це нам, друзі, зовсім не годиться.
Він хоче їсти моркву ще й кору,
Й капусточки погризти теж охочий,
Ще й шерсть міняє в зимнюю пору,
І всім навколо голову мороче”.
Я чула, що той злодій косоокий
Якийсь період в іншім лісі жив.
Вожак там звірям всім своїм служив
Хоч сам був і поважний, і високий.
“Жени його! Жени у довгі вуха!-
Тут раптом вовк проснувся від дрімоти-
Від нього лиш проблеми і розруха!
Нема в нікчеми іншої роботи.
Я бачив якось того ” вожака”,
Як йшов у гості він до Їжака.
І після тої плідної розмови
Не слухає Їжак мої промови.
А ще той Заєць Кабану сказав,
Що є закон про право існування
І тим мені всі плани поламав –
Кабан подав у суд за полювання.
На мене! В суд! Коли хто таке чув?
Та хто посміє з Вовком сперечатись?
Чи той нещасний Заєць вже забув,
Що я із кожним можу поквитатись?
Усе це мовчки слухала Сова,
І думала, що б їм таке сказати…
І далі мовила такі слова,
Які б обом здалось запам’ятати.
“А хто вам право дав когось судити?
Вас вибрали для того, щоб служити.
А ви придумали свої зручні закони:
Вам всюди дозвіл, іншим – заборони?
У нас закон, шановні, писаний для всіх.
Народ також бажає добре жити.
Тому і взявся Заєць говорити
З надією у лісі щось змінити.
Та не досягне, певно, вас, нажаль,
Та заяча політика й мораль…
Автор публікації
