Зів’ялі квіти теж були красивими,
А парочки закохані – щасливими…
Проте неквапно проминали дні…
І голови понурились, сумні… .
.
Пелюстки, що палали наче жар –
Залишились без своїх владних чар.
І те, що колись мовили вуста –
Поблідло, і любов тепер – пуста.
.
А на полицях книги покриває пил,
Десь дощ байдуже землю оросив,
З дощем заплакали і квіти, і вона.
Минає час, любов, краса мина…
.
Засохли квіти на твоїм вікні….
Зів’ялий спогад про щасливі дні…