Коли закінчиться війна,
Я вийду в поле, посміхнусь дорозі.
Обійме ноги ніжно ковила
І я забуду смуток свій невдовзі.
А, поки що, я дякую за те,
Що хоч лякає це недобре небо,
Все ж в ранці сходить сонце золоте.
За нами перемога! А більшого й не треба.
За нами правда! Істина одна!
Яку ми з молоком в дитинстві ще пізнали.
Що батьківщина – рідна та земля
З якої силу духу ми плекали.
Ми добрий, вільний, дружній все ж народ.
Я знаю, що такого не чекали.
Ми не такі, нам не закриєш рот.
Я в очі смерті подивлюсь і опущу забрало.
Я знаю, вистоїм! За нами перемога!
Хоч дорога ціна її, як завжди.
Помолимся і знов попросим Бога,
Щоб сили дав здолати ворога назавжди.
Щоб знову розгорнув над нами мирне небо,
А випалену землю відродив.
Здавалось іншого нікому вже не треба,
Лише, щоб світ спокійно, мирно жив.
Щоб ластівка гніздилась по-під стріхой,
Щоб мальви розквітали за вікном,
І щоб скінчилось це кроваве лихо
Пропало зранку злим тривожним сном.
17.03.2022р
Автор публікації
Людина міцніше каменя, але ніжніше троянди.
