Вона сиділа тихо за столом,
Така сумна і в той же час тривожна,
Дивилась в очі ночі за вікном,
І думала про те, про що не можна.
Вона вдивлялась в тіні на вікні,
Що малювали спалахи від фар на шибці,
І думала: «Як, він на тій війні?
І де посіяти весною чорнобривці?»
Все так сиділа і не помічала часу,
Щільно в руках тримала дерев’яний хрестик.
Він був лиш офіцер запасу,
Але тепер потрібно службу нести.
Світлів край неба за вікном
І співом птахів починався ранок.
Вона заснула прямо за столом…
Ось так зустрів її світанок.
Не розтискаючи тендітної руки,
Всю ніч тримала міцно подарунок,
А на щоках сліди солоної ріки
Залишили ажурний білий візерунок.
11.07.2021р
Автор публікації
Людина міцніше каменя, але ніжніше троянди.
Достижение получено 02.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
