Куди подітися? Не знаю.
І чим радіти в тишині?
Нічого вічного немає,
Минають дні – і всі сумні.

Неначе мрія та остання,
Тіка від мене давня мить.
Нехай вона – дзвінниця рання –
В степах далеких продзвенить.

Могили в затишку чорніють,
Співають з вітрами степів,
Але ніхто не зрозуміє
Святий і ніжний їхній спів.

Куди ж поділися надії
В майбутнє вічної краси?
Вже не повернуться ті мрії,
Як їх не клич, як не проси.

Лише господь на тих хмаринах
Дає нам кожному життя.
Могутність є в його сивинах,
Яка для грішних – небуття.

Господь створив людей для того,
Щоб  радісно вони жили.
Вони ж прогнівили святого,
Бо неслухняними були.

Творця не славив богохулець,
Все звинувачув його.
Творіння боже, диття вулиць,
Не смій творця судить свого!

Але настане суд той божий –
І буде в пеклі зло горіть,
Добро його все ж переможе,
В раю вовіки буде жить!
Вересень, 2000р.