Дощ і ця буденна осінь
Й вітер, знову за своє…
Тихо плаче та голосить,
Він забув – ім’я, твоє…
Дощ змива – вчорашні фарби,
Й кружить танок, жовтий лист…
Осінь, знов – шукає правди,
Щем, гаптує падолист…
І стікає, десь за обрій –
Блідий день, а з ним й тепло…
Тільки дощ, іде хоробрий,
З мріями – розбити, скло…
Ця сумна осіння сцена,
Цей легкий і ніжний сум…
Коли, осінь наречен(н)а –
Загубилась серед дум…
Загубилась й заблукала,
Між розхристя хмар й землі…
Вона, літо – проводжала,
З тінню смутку, на чолі…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 13-08-2018
