Не поспішай у далечінь, не поспішай,
Бо “товарняк” пройшовший мимо змиє звуки
У крик мовчання моя стиснеться душа,
Я тихо простягну до тебе руки.
Долоні, що до тебе простяглись
Не стрінуться з тобою в цьому часі,
Слова, ті, що несказані колись
І нині промовчать, і не прикрасять
Неподарованих троянд в руці-струні.
Вже потяг у безодню-далеч рушив,
Надіюся розгледіти в вікні
Твій силует. І спокої не зрушить
Ні твій, ні мій… І хай заллє вином
Перон безпечна юнь “відпроводжавших”,
Вколюсь трояндами, а раптом за вікном
Ти помахаєш “начебто” згадавши.