В чистім полі вітер віє, плаче дощ на маки,
Мою рідну Батьківщину боронять козаки,
У чужім краю бездушний ворог шкутильгає,
Від ілюзії радіє, в ній перемагає.
Рано-вранці на зорі вже ревуть гармати,
І нічого не дивує, така сутність ката,
Потім чується відлуння, в стороні бавовна,
Полонила їх хвороба, що невиліковна.
Мене дух міцний військових дуже надихає,
Хоч за волю України щодень помирають,
Не схиливши голови, не боячись кулі,
Накувала мало так їм життя зозуля.
В чорнім місті вітер виє, плаче дощ на попіл,
На обпаленій землі сидить тремтливо сокіл,
Тут було ще рік тому щастя й існування,
Зараз лишені руїни і сумне мовчання.
Мимоволі квітка десь проросте крізь лихо,
В височінь здіймає дим, поруч крутить вихор,
В тім така реальність наша, пекло сьогодення,
Бадьорить лиш віра в краще і в його справдження.
Та заплаче і в майбутнім дощ за кожним сином,
І заплаче на могилі мати на колінах,
Кров лилася скільки часу і горіли стіни,
Бо яка ціна свободи знає вся країна.
Автор публікації
Сходить сонце щоранку і щодня,
Сходить сонце- приходить весна ,
Кожен схід нас веде у безодню ,
Кожен захід вперед у літа.
Достижение получено 11.08.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
