Він ішов неквапною ходою і наплічник,
наче автомат, втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов чужий для цього світу –
без смертей, без воєн, без звитяг…
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граються на ганку,
сміх веселий, музика здаля.
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він неначе ніс тягар провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь.
Не зберіг він свого побратима,
що накрив гранату у бою.
Думок на тему “ВІН ІШОВ…”
Дуже гарно і сумно про сьогодення.