Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом, легкий подих зітхання майнув попід віями. І від нього, такого незнаного й теплого, незборимим жаданням кохання повіяло. Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка. Юна яблунька цвіту ще зроду не відала. Звідки він - цей лякаючий шал, ці вогні в очах? Ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана? Ледь торкався кори бігунками-струмочками, не минав ні горбочка цнотливої юності. Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить, у одному акорді злились, наче струноспів. То пручалась, то прагнула знову лавину ласк, поки сон переміг у змаганні з повіками. ...Перший промінь відчувши, юначка прокинулась. І засяяла вперше рожевими квітами!