Для голосування необхідно авторизуватись

Передмова з роману у прозі “Тридцять пострілів Сансари”

Інтернет схожий на поїзд далекого прямування. Ти їдеш. Весь час підсаджуються нові і нові пасажири. Уже звичні пасажири виходять на станціях. Іноді, щоб відлучитися за продуктами і гарячими пиріжками. Іноді, назовсім. Іноді вони повідомляють тобі про це. Іноді йдуть мовчки. Трапляється, що ображаються і йдуть, голосно ляскаючи дверима.

Можна їхати в плацкарті. Коли твій профіль відкритий. Це цікаво, але стомлює. Нескінченний потік пасажирів, що заглядають до тебе мимохідь, або сідає тимчасово за столик біля вікна, щоб недовго поговорити з тобою.

Можна закрити профіль, і створити собі купе. Це спокійніше, але ви будете спілкуватися тільки з тими, кого в цей самий купе і запустили.

Періодично хтось делікатно стукає в двері цього купе, просить, щоб його «включили», тобто впустили. Іноді хтось навіть ломиться, наполегливо пропонуючи нав’язливу дружбу. Когось ви запускаєте, когось немає. Деяких, які не виправдали довіру, можна потім «виключити», заблокувати, виставити за двері, і спокійно їхати далі.

На деяких, особливо злісних, можна навіть поскаржитися провіднику, тобто модератору. Як і всякий провідник, він може спати і ігнорувати ваші скарги. Зате потім, зовсім не до місця прокинутися і видалити все що потрібно, і не потрібно. Або засунути всі ваші повідомлення кудись подалі. Роззлючений провідник – модератор видаляє все. Особливо, якщо йому теж хтось на вас поскаржився або його чимось розлютив.

У ваше купе навіть можуть вдертися, тобто зламати вашу сторінку. Ви можете відлучитися в туалет, або на перон за пиріжками, чи на перекур. Повертаєтеся, а двері закриті. Або купуйте новий квиток, чи то так відкривайте нову сторінку, або знову ж таки – до провідника, скаржитися. І закривайте двері надійним ключем, тобто паролем.

Десь в купе або плацкарті курять, десь грають в карти або інші ігри, або п’ють пиво. Або слухають музику. Або пишуть вірші. Або читають. Навіть дивляться фільм. Навіть продають товари деякі користувачі, що бродять по просторах інтернету з оголошеннями в руці, немов човники з їх сумками.

І всюди абсолютно – базікають …. базікають … Жартують і регочуть. Можна теж базікати або слухати. Як більше подобається. Іноді хочеться бути відвертими. Це так привабливо в потязі далекого прямування, адже ніхто толком нікого не знає, та й сходити багатьом вже скоро. Тоді можна нашептатися біля туалету або в куточку купе, піти в лічку. А можна вийти в тамбур, в коментарі – болталки і, досхочу пошарпати і з’ясувати відносини, піти потім знову в свій купе. Теми найрізноманітніші, бувають і цікаві, але в основному, мила невигадлива балаканина, як і завжди в потязі, щоб час зайняти.

Іноді, коли ніч і за вікном темно, а зайняти себе абсолютно нічим, навіть може статися зустріч. Чого там приховувати. З вашим партнером по купе, або із випадково заглянувшим до вас симпатичним пасажиром. Це може бути цікаво або не дуже, може бути захоплююче, або зовсім ні, так суто від нудьги.

Вам навіть може здатися, що ви закохалися. Але вранці ви можете несподівано виявити, що ваш «міраж» зник. Буває й таке.  Може, йому треба було терміново виходити, і він не захотів вас будити. А може просто ніч пройшла, настрій зник, і він захотів піти «інкогніто». Як і в потязі, дізнатися це зазвичай неможливо.

Деякі навіть примудряються вступити за час поїздки в стосунки і заводити дружбу. Віртуальну. На час прямування потяга. Про що гордо вивішують оголошення на своїх купе, профілях, чи то так просто. Іноді навіть розповідають один одному що-небудь інтимне, про секс, наприклад. Але якщо це відбувається не пошепки, в лічку, то яка-небудь пасажирка з верхньої полиці може несподівано прокинутися і обурено закликати вас до моралі і моральності. Буває.

Ну і звичайно, всі лаються. Як і в потягах далекого прямування, в Інтернеті лаються постійно, і не дивлячись на особистості, не соромлячись. По-перше, ніхто нікого не знає, та й всім скоро виходити. До того ж, обмеженість простору позначається. Кругом одні і ті ж пики та морди. Вибачте, особи.

І тоді, суворо виставляють один одного за двері, без права реабілітуватися і попросити прощення. Так, чорний список або “ігнор” – це річ. Безповоротно, як гільйотина. Правда, менш болісно, тільки неприємно.

Так і їдемо. З кимось довго. З кимось зовсім трохи, швидкоплинно. Вам ще не пора виходити? Обережно двері зачиняються. Наступна станція…..

 

© Юта Радуга,
книга «”Мої двічі п’ятнадцять фреймів”».

14

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Yta Radyga

16
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 18-08-2020