Вже сиві роси вплелись у коси,
А їх кохання живе і досі:
“Як вам вдалося життя прожити,
І те, що в серці, не розгубити?”
“Ми – з покоління, яке роками
Те, що ламалось, не викидали:
Ремонтувати усе, латали,
Завжди мирились, завжди ладнали.
Щоб не тікало тепло із хати,
Навчитись треба іще й кохати:
Лихе забути, добро згадати,
Колись стерпіти, колись змовчати,
Лише в повазі, лише у ласці
Роки прожиті, немов у казці.
Щоб не було у стосунках драми,
Читати треба і між рядками:
Де за “все добре” – журба сховалась,
Чи у терпіння струна зламалась …
Враз для підтримки – плече готове,
Це для кохання – основ основа.
Взаємна вірність, в один бік погляд,
В радості разом, і в горі поряд.
Любов не гріють слова улесні,
І навіть втіхи усі тілесні …
Душею гріти, світити серцем
І пам’ятати завжди усе це.”
© Зоряна Кіндратишин
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Квітень 2020)
63 вподобання користувачів у квітні
Думок на тему “Вічне кохання”
Щемно…