З ким варто збиратися в дорогу, далека, а чи близька є мета, не стане марно хто тривожить? Складне і без того життя. З ким варто збиратися в дорогу? Хто руку в дорозі подасть, з ким стане легко від порога, слово чиє полегшить шлях. Привітним, що про інших дбає, але турботою […]
Daily Archives: 06.08.2018
26 posts
Лісові дороги заберуть тривоги і ведуть світами попід деревами. Трусять дрібним листом крапельки-намиста, синьо-жовті Іван-да-Мар`я, ранок зустрічають. А попід травою метелик з тобою, впаде жовте листя, як осені вісті. Червона горобина засвітиться чинно цегловою красою, фігурою листяною. Біленькі квіточки, як маленькі точки, небо триколірне хмарами застрімить. Ліс стоїть стіною, світиться […]
Даруют небеса прохладу, полно зеркалье тишины, рябило озеро чудное, а небеса ветров полны. Исчезло ветра дуновение и проявилось как кино зеркалья чёткое виденье, волною туч соблюдено. Ветра исчезли, лёгкой тенью рябит фигурами листов и утка возится самозабвенно, но у других лишь берегов. А шум ветвей не отступает, не замирает ни […]
Наплутано… як у коробці з пряжею. То весело, то сумно. Все це наживо. То спиці, то гачки… Переплелося, а розібрать – не вистачає злості, не вистачає сили і терпіння, і страх вже очевидного прозріння. Бо, що не нитка, то однак од мене: сама омана і сама натхнення. Своїми власними руками […]
Я йду твоїми білими слідами… У скроні гупає щосили серце. У кожної із єв свої адами. Ти – мій Адам! Однині і до смерті. Я йду тобі услід і не звертаю, гарячим подихом торкаю спину- не замете той слід і не розтане, не зникне в небо безкінечно синє. Так натоптав, […]
Ти висипав мені у душу сніг… Увесь свій сніг… і навіть, не помітив, Що сни не йдуть до тебе уві сні І пада сніг посеред твого літа. Ти виліпив фортецю з кучугур І я у ній (щаслива…?)заховалась, І десь посеред льодових фігур Я захолола й вже не воскресала. Поплакати б… […]
Ти більше не приносиш мені свята і я вже більше не твоя свята. Здається це якраз отой початок такого неминучого кінця. Нас ще тримають купи невидимки колишніх почуттів, що проросли углиб до ядер кожної клітинки і прикипіли краплею роси. Так важко відпускать тебе.Так сумно. Глибини спогадів не змить водою з […]
Коли сніжить, стираються гріхи, усе довкола первозданно біле, і світ увесь – прозорий лід – крихкий, який ми намагаємось щосили уберегти від подиху зими, від гострих списів крижаних бурульок. Спинитися б, завмерти, хоч на мить, у сніговерті й білих кучугурах, щоб вибухнути новим почуттям, новим бажанням жити і творить. Оновлюється […]