Для голосування необхідно авторизуватись

КВІТИ БЕЗ ГОСПОДИНІ

К В І Т И   Б Е З   Г О С П О Д И Н І

     Сімдесятилітня  тітка  СЯНЯ  саме  поралася  у  своєму  барвистому  квітнику  того  теплого  літнього  ранку.  Вона  ретельно  прополювала  бур’янчики,  обережно  обсапувала  кожну  рослину.  За  великими  розлогими  і  пишними  кущами  лілії  королівської,  білосніжні  квіти  якої  зачаровували  і  вабили  зір  перехожих  та  пахнули  незвичним  чудодійним  ароматом,  невисокої  на  зріст  тітки  СЯНІ  й  не  було  видно.

БОЖЕ,  помагай!  Добрий  день  вам,  тітко  СЯНЮ!  –  нагодилася  оце  молода  сусідка  КАТЯ.

– Та  й  «спасіба»  тобі,  КАТЬКО!  Диви-но  ся,  яка  у  мене  файна  червона  рута…  Я  й  тобі  вділю,  бо  в  мене  є  тут  кілька  кущиків.

– А  лілію  білу  не  маєте  розсаджувати,  вона  ж  така  густа  і  висока  у  вас?

– Та  я  вже  й  не  годна,  та  й  на  коли  мені  їх  садити?  Мої  дівки  не  від  квіток,  –  продовжувала  літня  жінка.

Гарний  квітничок  тітки  СЯНІ  був  дещо  незвичний  для  сільської  оселі.  Низенька  металева  сітка  на  стовпцях  розділяла  великий  город  і  маленьке  подвір’ячко.  Різні  квіти  були  висаджені  і  висіяні  по  обидва  боки  сітки,  попід  хатою,  під  вікном,  коло  хвіртки…

Тітка  СЯНЯ  з  неабияким  задоволенням  і  радісною  втіхою  водила  молоду  сусідку  КАТЮ  заквітчаною  стежкою.

Ось  на  драбинці  саморобній  красувалася  темно-синя,  малинова,  фіолетова  повитиця,  тобто,  клематис  великий.

Цілими  букетами  із  самісінької  землі  височіли  оранжеві,  червоні,  жовті,  рожеві  лілії.  Молодими  пагонами – китичками  починав  квітувати  і  білий,  і  рожевий,  і  фіолетовий  зелений  бузок.

Перед  самою  хатою  розрослися  своїми  дивовижними  махровими  квітками  кущі  деревовидних  півоній  ніжно-рожевого  і  темно-вишневого  кольорів.  А  скільки  різнобарвних  троянд  було  у  тітки  СЯНІ.  Кущики  були  і  молоденькі,  і  середні,  і  старші…  Майже  всі  види  і  сорти  простих  та  махрових  троянд  жінка  виростила  власноруч   із  маленьких  паростків  і  «патичків» (із-під   скляних  банок).

– Яка  неймовірна  краса  тут  у  вас,  тітонько  СЯНЮ!  –  усміхаючись,  насолоджувалась  квітковим  розмаєм  молода  сусідка  КАТЯ.

– Файно – файно!  Але  ж  хто  буде  глядіти  за  квітками,  як  мене  не  буде, –  якось  сумно  продовжила  жінка.  –  На  кого  я  залишу  свої  квіти? –  журилася  вона,  ніби  за  своїх  власних  дітей.

КАТЯ  постійно  спілкувалася  зі  старою  жінкою,  бачила  її  і  життєрадісною,  і  стурбованою,  і  веселою.  І  здавалося,  здоровою,  навіть,  «семижильною».

– Добрий  день  вам,  тітонько  СЯНЮ!  – майже  щодня  зустрічала  свою  сусідку  КАТЯ.  –  Дай,  БОЖЕ,  вам  здоров’я!

– Та  слава  ГОСПОДУ  за  все,  що  ми  маємо.  Дає  БОГ  ще  трохи  здоров’ячка  та  сили  мені.  Ади,  йду  на  роботу…

Скільки  себе  пам’ятає  КАТЯ,  тітка  СЯНЯ  у  своїй  родині  була  єдиною  надійною  берегинею  домашнього  затишку,  люблячою  матір’ю,  найріднішою  бабусею,  вірною  дочкою…

Як  вона  сама,  по  щирості  своїй,  зізнавалася,  рідний  тато  її  загинув  на  фронті  Великої  Вітчизняної  війни.  А  згодом  і  коханий  чоловік  пропав  безвісти.  Навіть  «похоронки»  чи  повідомлення  не  надіслали  на  її  адресу.  Тільки  згодом  про  це  дізналася.  Старша  донька  «знайшла  собі  якогось  чеха  чи  кого  там»,  та  й  подалася  у  «загряницю».  Уже  й  не  пам’ятає  жінка,  коли  її  донька  навідувала  матір.

Доглядала  з  особливою  любов’ю  і  людською  вдячністю  стареньку  довгожительку  –  свою  рідну  матір,  якій  мало  виповнитись  99  літ.  Молодша  донька,  то  з’являлася  вдома,  то  знову  пропадала  на  кілька  років.  Востаннє  привезла  тітці  СЯНІ  маленьку  донечку,  яка  була  для  літньої  жінки  єдиною  розрадою  і  втіхою.  Всю  душу  і  серденько  віддавала  рідній  кровиночці – внучці.  Дівчинка  зростала – гарнішала  на  радість  своїй  бабусі,  яка  замінила  їй  маму  по-справжньому,  по-БОЖОМУ,  по-людяному.

Згодом  сусідка  вирішила  податися  до  своїх  дівчат  у  сусідній  район.  Спочатку  навідувалася  у  гості,  а  потім  і  …продала  хату…

– Не  годна  я  вже,  КАТЬКО,  сили  мене  покидають,  старість  підкрадається,  йду  я  до  своєї  кровиночки – внучки  ВАСИЛИНКИ.  Вона  мені  хату  найшла,  може  купимо…  А  квітки…  Жаль  мені  квіток…  Люблю  я  квітки…

– То  хай  БОГ  благословляє  вас…  Добра  і  злагоди  вашій  родині, –  це  КАТЯ  говорила,  а  сльози  печалі  і  жалю  стискали  горло…  Плакала  КАТЯ

Десь  через  один – два  роки  нові  сусіди  знову  перепродали  хату  іншим  людям.  А  квіти,  тітчині  СЯНІНІ  КВІТИ  осиротіли  БЕЗ  ГОСПОДИНІ

Як  тільки  наставали  теплі  весняні  дні,  а  потім  –  і  літечко  краснеє,  барвистим  килимом  вкривалося  сусідське  подвір’ячко,  заквітчане  дивовижною  красою  небесних  кольорів.  То  були  з  любов’ю  викохані,  виплекані,  доглянуті  квіти  від  тітоньки  СЯНІ.

Пройшли – минули  літечка  – літа.  КАТЯ  вже  розміняла  свій  сьомий  десяток  плинний.  Якось  одного  гарного  сонячного  дня  ще  теплої  осінньої  пори  поралася  вона  в  улюбленому  квітнику.  Жінка  милувалася – насолоджувалася  золотою  окрасою  жовтогарячих  чорнобривців,  вдихаючи  на  повні  груди  п’янкий  і  терпкий  аромат  ніжних  бузкових  і  малинових  хризантем…

КАТЯ  на  мить – миттєвість  заплющила  свої  очі,  а  потім  глянула  мимоволі  на  сусідське  подвір’я  через  дорогу,  і  здалося  їй,  що  на  неї  задивлялися  чарівні  квіти  тітки  СЯНІ,  які  приязно  та  любо  хитали  своїми  барвистими  голівками,  ніби  промовляли  тихесенько:  «Ми  тут,  з  тобою,  КАТЮ,  і  на  цьому  боці,  і  на  твоєму  подвір’ї…  Ось  ми,  лілії  твої  улюблені  білосніжні,  півонії  рожеві,  такі  пахнющі –  пахнющі,  троянди  червоні,  такі  полум’яні…».

І  КАТЯ,  зачарована  своїми  квітами  усіх  веселкових  кольорів,  згадувала  та  й  згадувала  тепле  і  доброзичливе  спілкування  з  тіткою  СЯНЕЮ…  Хоч  там  живуть  інші  люди  у  новозбудованій  хаті,  їй  вчувається  інколи:  «І  на  кого  я  лишу  свої  квітки?»  –  оте  тітчине  СЯНІНЕ.

– А  кому  мої  квіти,  мої  чарівні,  милі  серцю,  дорогі  квіти  перейдуть?  –  і  собі  міркувала  КАТЯ.  –  І  відразу  ж  сама  собі  й  відповіла:  –  Та  ж  у  мене  донечка  є,  і  внучка,  і  син  з  дружиною,  і  внуки – козаки  із  зятем…  Усі  ж  КВІТИ  люблять,  вирощують,  доглядають,  викохують  кожен  кущик,  кожну  квіточку.  Тут  праця  їхня  у  творчість  перейшла.  У  власному  магазині  «КВІТИ»  –  діти  дарують  й  оформляють  квіти,  аби  було  в  душах  вічне  квітування.

– Чудеса  та  й  годі!  КВІТИ  –  ДИВО  ТВОРІННЯ  ГОСПОДНЄ, –  думалося  КАТІ

2

Автор публікації

Офлайн 11 години

Тамара Романюк

44
Коментарі: 17Публікації: 28Реєстрація: 06-02-2020

Бронзове перо

Достижение получено 18.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій