Для голосування необхідно авторизуватись

ОБІРВАНА МРІЯ… ДІВЧИНИ ЗІ СХОДУ

ОБІРВАНА МРІЯ… ДІВЧИНИ ЗІ СХОДУ

. .Кожна щаслива людина досягає свого прекрасного і неповторного повноліття, має свою найзаповітнішу мрію і щиро сподівається, що заповітна мрія обов’язково збудеться…
. .Та життя наше, таке складне і непередбачуване, вносить свої корективи, і діями нашими людськими завше керує ГОСПОДЬ БОГ…
. .Сльозилися журливо мої заплакані очі, і стискали оті сльози печалі до болю моє горло, голосно – голосно, здавалося, стукало у скронях, сильно боліла голова, коли слухала зворушливу сповідь душі зовсім юної, вродливої молодої дівчини (прізвища, на жаль, не запам’ятала), яка говорила з телеглядачами на одному з українських телеканалів.
. .Народилася ця мила панянка в одному із великих промислових міст Донецької області. Дівчина неодноразово наголошувала, що її заповітна мрія обірвалася, як ніжна струна музичного інструмента.
. . – Я навчалася зі своїми ровесниками у гарному великому місті, дружила зі своїми однокласниками, добрих успіхів досягла у навчанні, була дбайливою помічницею для своїх рідних. І як усі випускники, мала свою заповітну мрію. Я розуміла, що перспективи у моєму місті не було для молоді, самостійно і поглиблено засвоювала додаткові предмети (окрім тих, що у шкільній програмі). Я прагнула, будь що, отримати європейську освіту в одній із європейських країн. А для цього потрібно було здолати складний і насичений бар’єр багатьох наук, аби мати хоча б початковий багаж знань для недосяжної ЄВРОПИ…
. .Так, я щиро вірила, що моя заповітна мрія неодмінно здійсниться, бо наполегливо вчилася…
. .Та що це? Мить одна яскрава… І ще одна мить… Й ОБІРВАНА МРІЯ… Невже це правда? – не вірилось мені. – У моєму рідному місті, де я народилася, виросла, жила і раділа кожному щасливому дню – чути постріли, вибухи, гради… Невже на моїй рідній землі – війна? Невже у моїй країні УКРАЇНА стріляють? Про яку мрію можна загадувати, коли на моїй БАТЬКІВЩИНІ – біда?
. .Здавалося, мій світогляд, світосприйняття, життєве кредо перевернулося в інший бік. Я твердо усвідомила: моє місце тут, на моїй рідній землі. Я найбільше потрібна тут, де я можу принести більше користі своїм землякам – у цей тяжкий і тривожний час.
. .І почалися безперервні пошуки…
. .У складі першої мобільної бригади почала допомагати хворим, старим людям, багатодітним сім’ям, матерям – одиначкам – всім, хто залишився без даху над головою, влаштуватися у тимчасове житло. Потім, коли прибували довгожданні волонтери, виконувала різні доручення по розподілу продуктових наборів для населення, організації благодійних теплих обідів. Згодом познайомилася з групою жінок – куховарок, які ліпили вареники у великій кількості для воїнів АТО. Вони ж готували й іншу домашню їжу.
. .А одного разу поїхала з доставкою продуктів харчування у зону бойових дій, та й так і залишилася там. Воїнам бракувало гарячих обідів, сніданків, вечері, а жіночих вправних рук було мало, які би смачно готували їжу. Бачили б ви щасливі усміхнені обличчя, коли смакували воїни гарячі страви. З’явилися вправні і надійні помічники.
. .Через деякий період мені вдалося познайомитися з дівчатами і жінками із жіночої бригади, яка виготовляла і плела польові захисні сітки. Праця клопітка і фізично не з легких, але мені до вподоби.
. .Ось так я зрозуміла, міркуючи про сенс життя, сприйняла світ таким, який він є. Я вірю, що моя ОБІРВАНА МРІЯ заповітна обов’язково здійсниться.

. .P.S. І мені щиро хочеться, аби найзаповітніша мрія цієї вродливої дівчини із буремного СХОДУ обов’язково здійснилася, аби минули – обійшли нас усі жахіття ганебної війни, “І БУДЕ МИР, І БУДЕ ПРАВДА НА ЗЕМЛІ…”.

ТАМАРА  РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 3 дні

Тамара Романюк

912
Коментарі: 28Публікації: 417Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій