Як іноді хочеться повернутися в дитинство… Забути про всі турботи… та навіть про радості дорослого життя…Щоб дивуватися всьому що бачиш… Викинути весь свій модний одяг… загубити телефон і забути про Інтернет… Взяти до рук улюблену іграшку і спокійно заснути…
Як іноді хочеться забути минуле… всі свої помилки…викинути весь свій життєвий досвід….
Викрикнути: «Все, я так не граюся!» і зійти з життєвого шляху…
Як хочеться щиро посміхнутися і щоб ніхто не вклав у посмішку свій дивний сенс… Як хочеться по дитячому сказати «Я з тобою не товаришую» і гратися з іншими… Як хочеться спокою… щоб ніхто від тебе не залежав, щоб ніхто не чекав твоєї відповіді на якісь питання…
А іноді, в думках промовляєш «Я не хотів» чи «Я випадково» але нічого від цього не міняється… дитинство втекло, а ми продовжуємо рух… Ми заводимо нових друзі, граємося з ними в нові, вже дорослі, ігри… Ми купуємо собі дорослі іграшки, навіть не пам’ятаючи того, що в дитинстві ми раділи навіть найменшій іграшці… Ми втрачаємо свій дитячий погляд, замість цікавості і радості, в наших очах тінь обов’язку та вогник потреб…
Гадаю, що майже кожен, хоч на мить повернувся в дитинство, щоб безтурботно посміхнутися а потім заплакати… бо нічого не повернеш…
Автор публікації
