Посварились не на жарти Лобода й  Щириця,

Хто ж то із них на городі краща молодиця.

Одна одну ображають, стебла аж тріпочуть:

– Та ти бур’ян! Ти нікчема! – кричать просто в очі.

Щоб конфлікт ліквідувати – зібрали парламент

І Осот старий поважно зачитав регламент,

Та й розсудливо закликав набратись терпіння:

– Ви обидві нам потрібні, знайте докорінно.

– Пані Лободо, як можна без вас обійтися?

– А без вас життя, як мука, панночко Щирице…

Хто земельку засіває, як не ви обоє?

Моя думка – вас найкращих на городі двоє.

А що скажуть депутати? Пан Мишій, наприклад…

Пан Мишій розправив вуса: Та це ж просто дико!

Як того не розуміти, що ми є еліта,

Без нас усіх не буває ні зими, ні літа.

То для нас створили землю – ця легенда давня,

Ось тому виношу пункт цей на голосування.

– То якщо ми голосуєм – Пирій обізвався,

Вибіг швидко до трибуни і розпоясався:

– Так давайте, щоб зібрались з вами ми не дарма,

Обговоримо земельне ще одне питання.

-Маю проект забудови нового заводу,

Треба земля неодмінно на цьому городі.

– А куди картоплю діти, бісівську породу?

– Та жуки з’їдять! Я з ними підписав угоду.

– То капусти є там грядка. Де її сховати?

– Та віддати капустянці, от і всі дебати.

– Переконливо й розумно, і досить відверто

Звучить думка, а от скільки піде до бюджету?

Корчить старий Осот пику, супиться, зітхає…

Тільки Пирій – мафіозі відповідь вже знає:

– Не беріть важкого в руки, а сумне до серця,

Нам наповнять бюджет миттю бджоли-підприємці.

Зараз швидко, які треба, напишем закони,

Нарахуєм штраф потрібний, складем заборони.

То нам за всіх треба думать і за всіх робити,

А вони, нездари сірі, мусять нам платити.

Нехай платять за те небо, що у нім літають;

Нехай платять за ті квіти, що на них сідають,

А той нектар, що збирають, жадібні потвори,

Нехай зразу відправляють у пенсійні фонди.

Ось тепер проголосуєм: хто “за”, а хто “проти”,

Щоб ніхто на цім городі не смів нас полоти!

Розгубився старий Осот, не зна, як вчинити,

Жодну фракцію не може певно розрізнити:

Нема “синіх”, ані “жовтих”, та й “білих” не видно –

Всі зелені, як і сам він – якось аж огидно.

Один бур’ян зліва й справа, з ким голосувати,

З ким вирішувать питання, конфлікт усувати?

Бо ті бджоли, що чекали, доки зійдуть квіти,

Полетіли шукать долі кращої по світі.

Поки в серцях сперечались Лобода й Щириця,

Вийшла на город з сапою справжня молодиця.

Та й зрубала попід корінь увесь той парламент

І порушила звичайно прийнятий регламент.

А мораль проста і вічна, не тіка в нікуди,

Скільки б століть не минало – іншої не буде:

Щоб земля цвіла і пахла, і дихала вільно,

Не чекайте – зупиняйте бур’янів свавілля!