Затишна кав’ярня… Приємна музика…Столик біля вікна… Вона прийшла сюди як завжди в обідню пору. Не стільки, щоб насолодитися запашною кавою (кава в цій кав’ярні була справді чудовою), скільки з надією побачити його знову…
«Та де ж він? Щось він забарився… Невже не прийде? Чого ж його немає?» Вона, трохи нервуючи, дістала зі своєї сумочки невеличку книжку, розгорнула її та не стала читати… «Чому ж його досі нема? Чому я так бажаю, щоб він прийшов? Що зміниться від того? Нічого. Нічого. От дурепа!!!Придумала щось собі!..О, йде!»
Побачивши молодого чоловіка, що направляється до столика в дальньому кутку кав’ярні, жіночка удає, що читає.
Чоловік замовляє експресо і сідає на своє улюблене місце в цьому кафе… «Прийшла!!! Яка ж вона гарна!» Промінчик сонця грається з її русявим волоссям, ласкаво торкається її обличчя і жіночка від цього примружує свої зелені очі…«Цікаво, а що вона читає? Мабуть, як і більшість жінок любить любовні романи, де якийсь герцог чи граф спокушує невинну служницю чи доньку свого старого товариша? Таку писанину читала колишня дружина. Візьме буває книгу і читає ввесь вечір, не звертаючи увагу на мене…Та ні, ця незнайомка не стане такого читати. Дуже вже банальні ці жіночі романи. А вона, здається, не така. Щось в ній є інше, не притаманне більшості жінок…Мабуть, читає якийсь детектив або фентезі. Сьогодні модно читати щось таке…»
«Посміхається чомусь… Може, щось згадав…Не голився, мабуть, днів три… Якраз стільки, скільки не бачились…Та хто вона для нього? Ніхто… Це вона чекає цих зустрічей кожній будній день…От дурна!.. Цікаво, а ким він працює? Може, юрист? А, може, підприємець чи лікар? Як же хочеться дізнатись про нього хоч щось! Як же мрію бути поруч з ним!!!Та в нього, певно, хтось є…»
« Смачна кава! Таку каву роблять лише тут… А ще тут є вона, заради неї приходжу сюди кожен день. Приходжу, щоб побачити її русяве волосся, яке падає на плечі. Напевно, волосся м’яке і приємне на дотик… Як же хочеться до нього доторкнутись! Як же хочу її приголубити, поцілувати її уста… Але, напевно, вона заміжня! Така гарна дівчина не може бути одна!!! Хоча, не бачу обручки… Але зараз не завжди носять обручки… Та й цивільний шлюб вітається в суспільстві…А може, вона одинока, як і я? Може, підійти, познайомитись, сказати, що давно за нею спостерігаю? А, якщо вона подумає, що я якийсь збоченець? А може все ж таки сказати їй. що кожного вечора думаю лише про неї, що в снах мені сниться, що прокидаюсь, йду на роботу і з нетерпінням чекаю обіду, щоб прийти сюди, в кав’ярню. Як школяр чекаю часу, щоб побачити її!»
«Годинник невпинно рахує хвилини… Чому ж так швидко плине час? Уже треба на роботу йти, знову запізнюсь і колеги невдоволено будуть перешіптуватись між собою…А як же хочеться ще хвильку подивитись на нього».
«Мабуть, підійду, скажу, що сподобалась!А там як буде. Може, пошле мене під три чорти, то значить так треба! Я дорослий, а так боюсь. Як хлопчина, їй Богу!!! Ну що вона мені зробить? прожене хіба? А якщо ні?Якщо вона моя доля?»
«Все, час йти! Жаль прощатися з тобою, чарівний незнайомцю, але мушу виконувати службові доручення. До зустрічі, мій друже!» Молода жіночка рішуче встала з-за столу, заховала книжку, дістала гаманець, розрахувалася і впевненою ходою направилась до виходу…
«Невже йдеш! Почекай!Не йди! Не йди! Я мушу тобі сказати! Я повинен! Не йди! Ще хвильку! З думками зберусь лише! Я ж завтра повертаюсь в рідне місто!Почекай!»
А вголос промовив: «Будь ласка, рахунок!»…
Автор публікації
Думок на тему “Не мовчи!”
СУПЕР!!!