НАБОЛІЛЕ…
(привячено першим жертвам Майдану Гідності)
Не бачити нам бажану свободу,
Не бачити омріяних висот,
І спокою не буде у народу,
Поки в країні править ідіот!
Ми будем гнити заживо в тюрмі,
Ми будем гноблені проклятим супостатом,
Будем мордовані на батьківській землі,
Поки москаль нам буде «старшим братом».
Ми будем страшно биті батогом.
І тільки Бог наш плач гіркий почує,
Якщо на ката не повстанемо гуртом,
Який нас за людей вже не рахує.
Страшна розправа! Вбивства! Самосуд!
Свист куль! І плач. Під прапорами крики!
Вмиватиметься слізьми бідний люд,
Поки у влади озвірілі пики!
І градом кулі у народ летять.
Людське життя ціну свою втрачає.
Хоч Боже Слово вчить усіх прощать,
Та серце помсти все ж таки чекає.
Жадає помсти за оті життя,
Що їх спинила гостра пуля в лобі,
І за ту маму, що її дитя
До хати рідної привезено у гробі.
Жадаю помсти! Господи, прости!
А я чомусь простити не готова
Того, що так по-звірськи ці кати
Убили Лева гордого зі Львова.
Вставаймо, люди! Сестри і брати!
Біда крокує гордо в нашу хату!
Гуртуймось! Не дамо їй увійти!
Вставаймо! Так важливо не проспати!
Молитись кличе чистий дзвін церков.
Кайданний дзвін нас кличе воювати.
Вставаймо! Вже пролилась чиста кров!
Чого ж нам ще від звірів цих чекати?
Ірина Голуб
- І. 2014 р.
Автор публікації
