Безмежжя опалого листя,
Дерева сумні, та ще й голі,
Життя нетривале і стисле,
Понині залежить від долі.
Краса розпустилась весною,
Зустріли духмяність казкову,
Укрилася квітка росою,
І знову… не втримала вроду.
Захоплива ніжність природи,
У кожнім сезоні відмінність,
Однаково смуток приходить,
Мов осінь… все піде у вічність.
Автор публікації
Коментарі: 798Публікації: 507Реєстрація: 30-12-2020
Достижение получено 07.04.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 04.04.2021
Титул: Яскравий коментатор
Присвоюється користувачу, який прокоментував 50 і більше публікацій
Достижение получено 22.01.2021
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
2 коментарі “Мов осінь…”
Лиза, читая Ваш стих, вспомнились вот эти строки из старого, доброго фильма: “У природы нет плохой погоды – Каждая погода благодать. Дождь ли снег – любое время года Надо благодарно принимать”. Все правильно у Природы свои законы, и не нам им менять, но зато каждая пора года дает нам время подумать над быстротечностью жизни. Спасибо!
Благодарю Катя!Чем дальше, тем больше думаем.