Перед світанком душа замерзає,
Чого ж ти боїшся моє грішне єство?
Ми інколи страхом його називаєм,
А часом вважаєм його божеством.
Чи спало б на думку схилити коліна?
Чи спало б на думку нам бити чолом?
Коли б лише знали, що наша провина,
Бо ладні зректися коріння свого.
А ми по кутках забились, як миші,
Як шерхіт якийсь – завмираєм.
Чи в тому ж ми винні, що так воно вийшло,
Нас тіні навіть лякають…