Для голосування необхідно авторизуватись

Темна матерія ворога

З друзями розібрались, а тепер про ворогів. Думаю, не кожен може їх мати. Ворог обов’язково за щось, за якийсь особистий прояв, за талант, за душу. Так, для того, щоб мати ворога, душу мати обов’язково. Ворог – невід’ємний атрибут розвитку свідомості, і я довго копирсалася у пам’яті, щоб знайти його, та не знаходила, і відчувала себе неповноцінно. Коли спілкувалась із подругами, ворогами для мене були їх вороги, коли з рідними – ворогами були їх кривдники. Мені було прикро, що не зважаючи на те, що обговорювати людей нецікаво, що як особистість я відбулася давно, ці противаги були мені недоступні, наче я щось неповноцінне, слабке, бездуховне. І трохи за сорок цей ворог, нарешті, такий довгоочікуваний, з’явився. Як підло і підступно, дивлячись у вічі, викликаючи на відвертість, він перебуває поруч. Як безжально він б’є по слабких місцях, руйнуючи мої уявлення про себе, патраючи недосконалі наміри бути зрозумілою. Як тихо він входить у мій день, і який бравурний шлейф огиди він залишає по собі, покидаючи мій день. Його мета – самоствердження. Його сфера дії – самолюбство, його час від тоді – завжди, його енергія – заздрість. І я, розуміючи це, попадаю під чари зла у безчасовому просторі. Завдяки своєму ворогові розумію в собі причетність до зла, якого немає в природі духа, темну матерію буття, праматір всіх гріхів, яка чіпає спокій. Мій ворог не розуміє своєї ролі, виконуючи її на відмінно. Через ту простоту, яка гірша за будь-який гріх, він випускає отруту, як змія, яка не знає, чого стережуться інші. У мене відчуття вдячності, що, нарешті, я готова. Що викликає найбільшу відразу, і є найпотаємнішим сховом безсвідомого, ключ до необжитого добром простору, плід дерева вічності. І я відчуваю, як ДНК Єви протистоїть ДНК Ліліт, які за тисячі поколінь стали ланками одного хвилястого променя.

З якою не доступною мені простотою, він відмовляється від сказаного, попирає колишні ідеали, перестрибує сторінки життя, і дивлячись у темноту зіниць присягає на вірність. Як темний ангел, якому відкриті сторінки книги мого життя, хапає за шию і занурює у слабкість людської здатності помилятись. Думаю, наміри зла завжди у тому, щоб поклонитись йому. Зламати волю, маніпулювати свідомістю, нівелювати ідеали. Коли прокидаючись вночі я відчуваю ту пульсуючу темну матерію, я розумію, що ще не стала її частиною. Поле боротьби – душі людські. Але кожен із нас усвідомлює, на чиєму він боці. Хто ходить в церкву для підзарядки, тому що вампірське нутро претендує тільки на чисту енергію, хто стягує увагу на себе, тому що духом не виживе, порожнеча потребує їжі, оточення. Добро ж віддає, тому що не може інакше, іноді поза церквою, поза вирішенням питань, куди піти на свята, тому що таїнство покаяння відбувається через центр совісті. У ворога цей центр відсутній. Самої людини немає, наскільки порожнеча поглинула її. Як у Костомарова, 40 літ, і за цей час душа пропала, тому що відчула себе безкарною. Я не можу навіть образитись на свого ворога. Він – дзеркало, щоб сталось зі мною, якби не осередок серця.

В часи лібералізму і всілякого розуміння навіть лячно згадати про ворогів! Булінг заборонено, бійки караються за законом, залишається лише безкарна самоагресія, або прихована агресія, яка може бути війною. Слово народжує і вбиває, і залежить це від автора. Вороги маскуються під друзів.

Цікавий приклад навів сьогодні священник під час проповіді. Адам пав, тому що був молодим, він не мав досвіду і сили протистояти злу. Злу необхідно чинити опір, використовувати агресію, яка є у людській природі. Направляти її саме на зло, а не на інших людей. Коли агресія іде не за призначенням, розпилюючись нерозумно, потрібен об’єкт у вигляді ворога. Але наявність ворога без потреби битися є ознакою зрілості духа і здатності протистояти злу.

У своїй свідомості можна породжувати химери про безглуздість боротьби, про зайвість конфліктів, заперечувати зло, але ж ми у тілі, і його ніхто не відміняв. Є речі, за які необхідно боротись до крові. Є люди, яких варто назвати ворогами.

Якщо ворогів немає, то і людина – не носій ідеї, носій чого завгодно, крім внутрішнього образу, тому що саме він і є магнітом для хорошого і поганого у цьому світі.

Носій чого завгодно: зачіски, штанів, ролексів, пиріжків, але це на відстані життя від життя повноцінного.

2

Автор публікації

Офлайн 1 день

Assol Shulzhenko

19
Коментарі: 1Публікації: 10Реєстрація: 16-08-2020

Небайдужий читач

Достижение получено 23.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Достижение получено 23.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій