«Все на світі заломилось,
Залишилась тільки тиша.»
(Федеріко Гарсіа Лорка)
Якщо тільки тиша лишилась тобі,
Якщо ти зникаєш, як тінь у юрбі,
Якщо тільки тиша у паузах слів,
Між пострілом, вибухом, клаптями снів,
Тиші шматочки лишились тобі,
Як нагорода в оцій боротьбі,
Вагомі і довгі, як краплі політ,
Важкі й незбагненні, як зранений світ,
Вагомі, як краплі, що небом пустим
Тобі подаровані. Хмара як дим.
Несила їй виснути – зникли світи,
І тиша шматками між громом. І ти.
І кожен шматок це раптовий антракт
Страшної вистави: що постріл, то факт.
Не степ це, друзяко, це є Колізей,
Пісок на арені і сотні очей
Байдужих плебеїв. Живемо отак,
А потім колись червонітиме мак,
На цій не чужій нам землі без людей,
В степу полиновім, що білий, як день.
Мірило життя нам ці тиші шматки,
Оті – між рядками, оті – самоти.
Ми очі відкриємо краплям важким.
Земля наче вохра. А спогад як дим.
Мій друже, забув ти, що ми на війні
Як тихо… Як тихо… Як тихо… Чи ні?

2 коментарі “Тільки шматочки тиші”
шматок – це раптовий антракт.
Треба тире. Чому Ви називаєте цей твір верлібром? Усюди є рими. Ритм чіткий.
Я помилково назвав цей твір верлібром – я вже виправив цю помилку.