«Я мужність знайшов озирнутись назад
                                Трупи прожитих днів
                                Встилають мій шлях
                                Я хочу оплакати їх…»
                                                                                              (Гійом Аполлінер)Не тільки мертві дні залишаться позаду
Коли знайдеш собі хвилину озирнутись,
Не тільки час тобі негодою насипле граду,
І нині не траві доводиться додолу гнутись,
Якби ж то лише так – якби то тільки мертві дні
Дивилися на нас мов спогади сумні,
Очима мертвими скляними із загублених листків
Отих торішніх кольорових злих календарів,
Якби… Якби лише вірші й потрощені слова
Блукали в пам’яті… Аж там лиха зима,
Ота… Там шанці, бліндажі і люди – ті, яких нема.
Не тільки мертві дні… І моторошні сни… Дарма.
У пам’яті кутках, у снах  живуть вони –
Солдати – друзі, що ти втратив на війні.
Годин страшних, яких орди бреде юрма
І ти у ніч глуху шепочеш: «Не дарма
Все що було, весь біль, що ним пульсує часомір,
Все що зробив, звершив всьому наперекір,
І смерть, що самотою з вічними «чому»
Тебе відвідала на хвильку і пішла у тьму,
І вітер, що співав тобі псалом
І ми, що йшли в майбутнє напролом…»