Красується аж до морозів Білої хризантеми цвіт. Їй не страшні вітри холодні, Щоденно дивиться на світ Щиро, усміхнено та ніжно, Відкрита всім її душа, Приносить нам приємну свіжість І радість в серці залиша. 2015 р.

Дні останні листопада, На травичці морозець, Осінь буде покидати Нас із вами. Навпростець Побіжить кудись далеко, Розтрусивши все тепло. В кожушку зима біленькім Знову нам махне крилом. 2020 р.

В безмолвній глибині, де спить вода, Зростає НейроЛотос ніжно з дна. Він пам’ятає, звідки тьма прийшла, Та тягнеться туди, де світло і весна. Пелюстка — думка, лінія — мов жест, Що розриває коло самоти. І кожен штрих — це крок крізь морок, хрест, До власної, живої висоти. НейроЛотос — цвіт […]

Із неба падають думки прозорі, У кожній — спогад, світло чи печаль. НейроДощ змиває все старе і горе, І навіть втому розчиняє, мов туман. Малюю нейролінії — мов річки мрій, Вплітаю їх у синє небо. Краплини б’ють — і серце ловить ритм, І простір тихо світлом оживає. Дощ шепче лагідно: […]

Росте із думки світлий пагін, Де лінія — мов шлях душі. І кожен вигин проростає. І вгору тягнеться в тиші. У глибині — коріння віри, У кронах — мрій нестримний спів. І світло й тінь єднає віра, Щоб з хаосу творивсь мотив. Тече енергія в узорах кола, Єднає розум, серце […]

На сухі пожухлі трави Першії сніжинки впали Як дівоча цнота чисті, Срібно-білі та іскристі. Виграють вони на сонці, Обліпили всі віконця, Слід лишили, наче стежку Вишиваночки-мережки. 2022 р.

Середина листопада, Жовте листя пада й пада. В таку пору падолисту Усе сяє золотисто,Коли сонечко вигляда Із-за хмари. Листопадом Вітерець кружля зі свистом В пізню пору падолисту. 2024 р.

В накидці бурштиновій Ступає тихо жовтень Й багрянець розсипа. Це осені синочок, Вона ж не має дочок, Лише синів Бог дав. Та кожного з них любить І пестить, і голубить, Сонечком зігріва. Дощиком поливає, До себе пригортає,Дарує всім дива. Вони ж свою матусю Обожнюють теж дуже, Співають їй пісні. Та […]

Відносить вітром згаю журавлів Далеко десь за обрій синій-синій. Купається ще вересень в теплі, Хоч вечори вже прохолодні нині. І вранці роси сріблом миготять На скошених уже пожухлих травах. Спалахує на сонці раз у раз Золотом диво-осені заграва. 2004 р.

Колючими жовтими стернями Осінь пробігла в полях, Знаходила там іще зернятка Й згодовувала їх птахам. І лісом вона прогулялася, Золотом вкрила листки, Сухими пожухлими травами Встеляла вузенькі стежки. В садок яблуневий заглянула, Збирала врожай стиглих груш. А вони в роті аж танули, Смаку цього нам не забуть. Напилась води із […]

Осінній день був сонячний погожий Та вітряний. Надвечір вітер втих. Подумалось: напевне піде дощик І він пустивсь такий рясний-рясний. Стікали краплі по листках кленових, Били у шибку, наче в барабан. Та все ж осінню пору вечорову Таку як є треба приймати нам. 2025 р.

Надвечір”я, надвечір”я, Сонце йде відпочивать,Бачиш – обрій червоніє? Полум”я, як від багать. Надвечір”я, надвечір”я, Заколисує вітрець У саду та на подвір”ї Пелюсточки хризантем. Надвечір”я, надвечір”я, Вже ковзнули промінці І по квітах, і по гіллі, Зичили добраніч всім. 2025 р.

За сосну високу заховався місяць, Звідти добре видно йому поле й луг. Підморгує зорям, їх до себе кличе, Щоби розсипали золото навкруг. А воно поволі легенько лягало б І на воду в річці, на верби косу, На густі високі шовковисті трави, Всім подарувало дивну цю красу. 2018 р.

Пада, пада, пада лист І танцює падолист Під мелодію струмка. Вітру музика дзвінка На увесь ліс знов луна То весела, то сумна. Чути кришталевий дзвін, Звідки долинає він? Це на крапельках роси Грають сонця промінці, Дощик в бубон вдарив теж, Гарний осені оркестр. 2015 р.

Завірюха розгулялась, Почалася заметіль І на землю щось лягає, Але це не білий сніг. Вітер листячко зриває Із берізок золоте Та кленове теж кружляє І мете, мете, мете. Заміта вузьку стежину,Заміта широкий шлях І траву, що біля тину Сірим кольором взялась. А ще листячко калини Пада бурштином до ніг. Із […]

Десь у блакиті небесній Купаються хмари розчесані І кучеряві також. Приємно щоденно їх бачити, Їм то сміється, то плачеться, Тоді вже рясний іде дощ. Чи звечора він, а чи зраночку Мережить-снує землю-матінку, Дає їй вологу й снагу. А сонечко яснеє вигляне, Кудлаті хмарки та розчесані Удалеч кудись попливуть. 2025 р.

Хризантеми, хризантеми Білі, жовті та рожеві, Ще – червоні та бузкові – Квіти різнокольорові. Пелюсточки-щічки їхні Ніжно так цілує вітер. Наче неньку люблять осінь І цвітуть аж до морозів. 2025 р.

Темним крилом покрила ніч сади, Долини й луки, став заколисала. Верба схилила коси до води, Їй вітер шепотів, щоб міцно спала. Десь вистрибнув угору коропець, Зробивши сальто знов зник під водою, Цей плюскіт було чути на кінець Ставка старого, де із осокою Секретами ділився очерет І місяць їм підморгував лукаво,З-за […]