Для голосування необхідно авторизуватись

Виковані з каменю

Розбиваються об камінь сльози,
Дитини, що втратила віру знов.
Оповили серце колючі рози
Люди знову руйнують любов.

Не віриш,та ненависть переможе
Винищивши усе на шляхах своїх.
Не розумієш життя не може
Приймати зміни поглядів твоїх.

Дитина під впливом емоцій
Полетіли об стіну книжки
Розривається душа від порочних,
Думок що рояться в голові.

Навіщо розбили їй серце?
Матір, навіщо, вони?
Чому ж її тді лишили,
У муках згинатись до землі?

Дитина росла лиш із батьком.
На підвіконні сиділа всі дні.
Матір згадувала з сумом
І проводила поглядом кораблі.

Книгу учила, щоб розумною бути
Кувала для монгол залізнії пути.
Перо у руках з трьох років держала.
Писала вірші ворогам на поталу.

Поїхав батько, їй лиш вісім було.
Монголи напали, згоріло село.
Дитя сиділо на попелі хати
Не знало чому людство схильне убивати.

Роки ішли сирота все росла.
У матір по долі пішла.
Миле дівчисько, вісімнадцять їй років.
Вже замужем, слуха пророків.

Та давня образа усе наростала.
Роками писалась про смерть їх устава.
Із каменю постали воїни піші
Вони понесли образи ніші.

Виковані з каменю воїни добра
Знесли орду монгольську не оставили ні сліда.
Людина зі злістю змела усі села.
І раптом згадала, як на попелі хати сиділа.

На землю глянула і заридала.
Якою ж лихою вона стала.
Не такої долі вона хотіла.
Раптово, стріла, й людина на землю осіла.

1

Автор публікації

Офлайн 5 місяців

Dana_poet

4
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 19-09-2020