стогоном, гуркотом, гомоном здушеним
місто ледь дихає урвантом здавлене.
стежка до обрію десь у віддалені
чорнокриваво вибухом скрушена.
в сизому горнію хмурному круки
кружають колами тінями хижими
понад хрестами, руїнами, хижами –
в погляді пошук, із болями – злука.
сіли на дереві злі, насторбучені.
сваряться круками луни відлунними.
дощ закрапав раптом в часі заблуканий –
в зиму не зливою, птахам в обурення.
грудень захмарений маренням слоти
скрипами хлюпає, скреготом, з хрипами –
сіється сіткою, що поза шибками
у лабіринті часовороту…

Думок на тему “круки над облогою”
Чудова поезія. Близькі емоції