чиєсь обличчя у сльозах. і дзвінко лине сміх веселий. надії квіточка в руках піском просипалась на землю… чи то поезія була?.. лунає піснею тривожно. і давить неба синя мла… і слово вимовить не можу.

у цих святах залишися останнім на ключ замкнути ятку назавжди, аби ніхто не зміг упасти в яму і вкрасти маску, вскочити в пітьму. впаде хай ключ, утопиться в кишені широких у клітиночку штанців – в самотність увійдеш мов у пустелю, де міражі танцюючих слонів. в душі умить злеліється надія, що […]

стогоном, гуркотом, гомоном здушеним місто ледь дихає урвантом здавлене. стежка до обрію десь у віддалені чорнокриваво вибухом скрушена. в сизому горнію хмурному круки кружають колами тінями хижими понад хрестами, руїнами, хижами – в погляді пошук, із болями – злука. сіли на дереві злі, насторбучені. сваряться круками луни відлунними. дощ закрапав […]

з сипкого неба висипалось сонце піском червоним поміж хмар крихких. сяйнула іскра. тліючи, погасла. яскравий спомин невловимий стих. і обрій звис у мріях невідбулий на тих шарагах, з місяця в зірках. у зграї нетлі давній попіл праху здіймають мов квітковий пил в степах. то злую гру затіяло минуле напівтонів, у […]