тобі дозволено Богом складати якісь вірши.
розпоряджатись життям як тобі заманеться і хтозна як.
любити жінок і горілку, сало, із м”ясом борщі.
трактувати зло і добро абстрактно, відсторонено, з байдужістю, абияк.
тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний храм.
і дріб”зкове вважати величним. величне… – мілким.
полюбляти розмови розумні із мареннями напополам.
любити всілякі там сперечання по суті зі світом і з собою самим.
протиріччя занурювати у сп”янілий й задимлений чад.
і озирати навколишнє з-під обважнілих повік
і сприймати його як абсурдно-кумедний щоденний ляльковий парад.
і зрозуміти, що від такої суспільності ліків немає і часу кінчається лік.
і бурмочиш у зморі вустами пошорхлими в дим
– …усе не так просто! хоча спочатку ввижалось усе таким до біса простим…