в кав”ярні
загублений містом
в самотності я і осінь…
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.
і пісня бурхливого вітру
вплітається в віти клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями сьогодення.
в якому мелодія тиха
вплітається в віти крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксофоні.
і зустрічі тут як пощання.
і многоголосий гомін.
і за філіжанкою кави
раптовий
і щемний спомин.
авта у дощу відзеркальні
в калюжах,
вітринах мокрих.
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра
в асфальті
неначе у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.
…виходжу з кав”ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць,
під дощ цей,
що шепіт пісні.
ховаюся під парасолю –
цілує обличчя осінь
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім…
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
