осіння зажура…

до себе мовила тихо,
сумно,
як подихом моря в штиль,
що покохала з лиха
дурня напевно ти…
– …а він не звернув уваги –
мабуть , моя вина.
була йому як забава,
в осені як весна.
тепер він поїде завтра…
завтра…це точно вже.
в душі моїй гасне ватра…
хай його Бог береже!.. –
зробила ковток з бокалу
усміхнено, спішно так.
але… – на вустах печалі,
біль на твоїх вустах.
і локон каштаново темний
впав до твого плеча.
я, мовчазний і чемний.
розбитий тобою вщент,
поглядом мов цілунком
тану в твоїй красі.
і ллється із медом трунок
в серце, в чуття усі.
здавалось, абсурдно бути
другом тобі лише
й закохансть ця незбутна
чи не дурне кліше…
і вечір у день імлистий
сутінками зорі
тулився до вулиць міста
зимно у цій порі…

6

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Ем Скитаній

47
Коментарі: 8Публікації: 11Реєстрація: 11-08-2018

Небайдужий читач

Досягнення отримано 19.12.2018
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Бронзове перо

Досягнення отримано 05.12.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: 

Думок на тему “осіння зажура…”