Сіріє дощ. Видзенькують краплини.
Змиваються потроху кольори,
Поодинокі сиплються хвилини,
І пусткою відлунюють двори.
Плаща напнувши, взявши парасолю,
На лавочці вмостилась самота,
Вона хотіла чесності і волі.
Тепер це є. І вечір. І сльота.
Стоять будинки вимиті і чисті,
Та самоті не хочеться розмов,
Бо там дарують посмішки без змісту,
І очі щиро брешуть про любов.
Думок на тему “Сіріє дощ. Видзенькують краплини…”
Дуже зворушливо, але очі не можуть брехати,в них просто губляться брехливі почуття.