Для голосування необхідно авторизуватись

Другий шанс

 

Вночі Костик, чомусь, піднявся і попрямував до гостьової кімнати. Він ніколи раніше не прокидався вночі а сьогодні, мов щось недобре відчувало його маленьке сердечко. Здивуванню не було меж, оскільки на дивані хтось спав. Хлопчик навшпиньки підійшов до цього «когось» і зазирнув.
– Тату? – здивовано запитав він, тихенько штовхнувши батька в плечі.
Чоловік розплющив очі і підвівся.
– Чому не спиш? – запитав він у сина, пригорнувши його до себе і поцілувавши у лоба.
– Ви з мамою посварились? – знову запитав Костик, зазирнувши батькові у вічі.
– З чого ти взяв? – спробував чоловік проігнорувати запитання.
– Ви ніколи не спали окремо. Щось сталося? – не вгавав п’ятирічний хлопчик, викликавши на батьковому обличчі щось у вигляді посмішки.
– Ти у мене вже дорослий, – сумно промовив він, зарившись у синове кучеряве волосся.
– Пообіцяй, що ми ніколи не розлучимось, – раптом промовив Костик, мов розумів, що між батьками щось могло відбутись, і продовжив вже по дорослому, ніби йому вже доводилось це відчувати. – Я не хочу ділити свою любов між вами обома, бо люблю вас однаково. Пообіцяй, що ми не розлучимось. Обіцяєш?
– Обіцяю, – тихо прошепотів чоловік, відчуваючи, як до болю защеміло у серці. Він підняв сина на руки і влаштував його поряд себе. Так, обійнявшись, вони і заснули…

Вона – редактор найрейтингового журналу міста, він – успішний бізнесмен, на щастя підростав син Костик. Втрьох вони створювали чудову сім’ю, по всім параметрам, та одного разу…
Людмила навшпиньки вийшла з кімнати сина, тихенько причинивши за собою двері, і взяла напрям на кухню, де за філіжанкою м’ятного чаю збиралась дочекатися на свого чоловіка. Хоч він і наполягав на тому, щоб вона його не чекала, адже зустріч з партнерами може затягнутись до пізньої ночі, та любляча дружина не могла б спокійно заснути, не запитавши, як пройшла нарада, або ж як справи на роботі. Раптом, тишу розрізав телефонний дзвінок і жінка швиденько кинулась до нього.
– Алло, – майже пошепки промовила вона, аби не розбудити Костика. – З ким розмовляю?
– Із добродіями, – почувся у слухавці жіночий голос, який, чомусь, одразу заставив серце Людмили тривожно стрепенутись. Але голос продовжив ласо щебетати, ніби той хтось збирався розповісти якусь гарну новину. – Як ви гадаєте – де зараз знаходиться ваш чоловік?
– Як це – де? – пролунало у відповідь здивоване запитання. Жінка занервувалась, адже її багата уява вже малювала різні жахливі картини, тому з горла почали зриватись окремі слова. – Він… де… Сергій…що з ним?
– Не хвилюйтесь, – швиденько затараторили на іншому кінці дроту, – з вашим чоловіком все гаразд. Навіть, краще, ніж ви собі думаєте, інакше б не сидів у компанії з молодою панночкою.
Настала тиша, оскільки Людмилі потрібно було переварити зміну інформації, адже вона щойно перехвилювалась за життя чоловіка, як, раптом, нова новина була для неї настільки шокуючою, що такій емоційній людині можна було легко отримати нервовий зрив.
– Алло, ви ще мене слухаєте? – нагадала про себе «добродійка», хоча у слухавці було чудово відчутне її пришвидшене дихання. – Якщо вас ця новина зацікавить, то я можу проінформувати, в якому з ресторанів зараз розважається ваш чоловік.
– Чому ви думаєте, що це мене зацікавить? – ледве видавила із себе Люда, намагаючись не вестись на поводу у якоїсь ненормальної, яка хоче звести на її чоловіка наклеп, у порядності якого ніколи не було сумнівів. – Де б зараз не перебував мій чоловік, це повинно стосуватись лише мене та його.
– Невже вас, навіть не зацікавить новина про те, що ця молода особа не просто коханка вашого чоловіка, а його кохана жінка. – «Добродійка» продовжувала робити боляче своїй співбесідниці, отримуючи, мабуть, від таких новин неабияке задоволення. – Щоправда він ніяк не може наважиться на серйозну розмову з вами.
Знову залягла кількасекундна пауза. Людмила відчула, як злість ядовитою змією заповнює все її єство, оскільки почути таке від сторонньої людини було доволі не приємно та боляче. А, якщо це все правда? Жінка заставила мозок посилено працювати, пригадуючи події останніх днів.
Здається нічого такого, що б могло навести на думки про чоловікові походеньки на «ліво». До того ж і робота його була такою, що часті затримки та наради не викликали підозр про зраду. І тут таке – «у компанії з молодою панянкою… не просто коханка, а його кохана жінка». Маячня якась! Цього не може бути, адже у них зразкова сім’я, до того ж, Сергій не здатен на…
Підсвідомість почала протестувати проти такого безпідставного наклепу якоїсь не чистої на сумління жінки, змальовуючи чимало доказів їхньої сімейної ідилії, та згадана вище багата уява вже малювала Сергія в обіймах іншої – молодшої, гарнішої, звабливішої і за мить Людмила вже записувала на папері адресу ресторану, який став прихистком для двох закоханих…

– Зачекайте, будь-ласка, – промовила Люда до таксиста, – я за кілька хвилин повернусь.
Рішуче штовхнувши дверцята авто, жінка попрямувала до входу в ресторан. Вона не розуміла, навіщо це робить, оскільки могла б про все запитати у самого Сергія, по його поверненню додому – він не зможе збрехати, дивлячись їй прямо у вічі, але по інерції почала збиратись, нашвидкоруч привівши свій зовнішній вигляд до того, з яким потрібно відвідувати дорогі ресторани. Хотілось, мабуть, побачити все на власні очі, кінцево переконатись у тому, що Сергій веде подвійний спосіб життя. А ще до щему в серці дуже хотілося побачити ту, яка стала кращою за неї.
Його побачила одразу, щойно опинилась в середині ресторану. Її погляд приклеївся до того столику, де молода вродлива панянка щось весело розповідала Сергію, а той сидів, склавши руки, мов школяр, і уважно її слухав, ніби перед ним було саме божество.
Серце Людмили шалено закалатало, на очі навернулись сльози, а ноги вже готові були кинутись назад до виходу, та жінка заборонила собі бути розмазнею і рішуче направилась до закоханих.
Сергій не одразу зрозумів, що поряд стоїть його дружина. Він кліпнув кілька раз повіками, а потім різко схопився на ноги. В ту мить Людмила спокійно присіла на вільний стілець і, на скільки змогла, розтягнулась у привітній посмішці.
– Познайом, – промовила вона напрочуд спокійним голосом, поглянувши на чоловіка, який нервово тупцявся на одному місці. Помітивши його оціпеніння, Люда продовжила далі, вже перевівши погляд на молоду дівчину, яка зовсім не збентежилась появі сторонньої людини за їхнім столиком, мов очікувала цього. – Хоча, краще буде, якщо я відрекомендуюсь сама. Людмила Савченко, в. о. дружини цього чоловіка. Із завтрашнього дня цей поважний пост перейде до вас… Гаразд, не буду заважати. Можете розважатись далі. Хай щастить.
Кинувши на Сергія швидкий погляд, жінка піднялась і попрямувала до виходу.
– Зачекай, – нарешті вимовив той, наздогнавши її за якусь мить і схопивши за руку. – Я хочу все пояснити.
– Немає потреби, – знову спокійно відповіла йому Люда, висмикнувши руку і покинувши ресторан.
– Все не так, як ти думаєш, – наполягав на розмові Сергій, знову перегородивши їй шлях до таксі.
– Хіба я чудовисько? – просто запитала жінка, дивлячись йому у вічі. – Невже ти думаєш, що я не зрозуміла б і не відпустила б тебе, якби ти просто сказав мені, що наш шлюб не приносить тобі щастя?
– Це не так зовсім.., – спробував захиститись чоловік.
– Розслабся, – продовжила Людмила, навіть посміхнувшись, – я тебе відпускаю. Тепер можеш не приховувати своїх стосунків. А вже завтра ти станеш вільним.
Вона обминула його шокованого та безпорадного і сіла у таксі, а ще за мить зовсім розчинилась у темряві. Сльозам волю дала лише на лавці біля дому, адже там баба Валя, яка завжди наглядала за сплячим Костиком, якщо подружжю потрібно було кудись відволіктись. За кілька хвилин піднялась до своєї квартири з виглядом спокійної і врівноваженої жінки, немов травми серця зовсім і не бувало. Провела бабу Валю до дверей її квартири і вже попрощалась з нею, як двері ліфту розчинились пропускаючи Сергія.
– Я тебе відпустила на цю ніч, а взавтра відпущу на все життя, – спокійно промовила Люда, пройшовши до квартири і взявши курс до спальної кімнати, але на порозі зупинилась. Не озираючись, рішуче кинула через плече. – Взавтра я зателефоную Юрі Чубинському, він добре знається на справі розлучень, тому можеш не хвилюватись, за кілька годин нас з тобою розлучать без жодних проблем. Настав час Юркові згадати, що він переді мною у боргу.
– Стривай, – занервував Сергій, вхопивши дружину за руку, оскільки вона погрожувала сховатись за дверима спальної кімнати, – давай поговоримо.
– А сенс? – запитала та висмикнувши свою руку.
– Я хочу все пояснити…- знову спробував зав’язати розмову Сергій, та Люда закрила перед його носом двері їхньої відпочивальні.
– Добраніч, – почулось за дверима і більше жодного звуку.
Чоловік втомлено присів на диван і обхопив руками голову. Сьогодні вперше він зрозумів, що скоїв непоправиму помилку, якої не повинно виникнути взагалі. Що ним керувало, коли він йшов на такий крок, адже шлюб з Людмилою був просто ідеальним. У них, навіть розбіжностей у поглядах майже ніколи не було, що вже про суперечки якісь говорити. І раптом та довгонога бестія перекреслила все його щасливе до цього життя.
Ні, йому з нею було добре, адже у ліжку вона була незрівнянна, але все те щастя закінчувалось, щойно він переступав поріг власної квартири і зустрічався поглядом з люблячими очима дружини, з радісними криками Костика, що мчав йому назустріч. Тоді виникала така огида до самого себе, що хотілося просто швидше закритись у ванній кімнаті і змити з себе той бруд, який залишався після таких зустрічей з тим забороненим гріхом.
Скільки раз Сергій говорив собі, що то був останній раз і цього більше ніколи не повториться, та коштувало почути у слухавці ніжний голос своєї пристрасної бестії і одразу голос розуму відступав на інший план. То був не він, а хтось інший, яким керували зовсім інші думки. Він не такий, оскільки кохає свою дружину і дорожить їхнім шлюбом. І, раптом, таке…
Сергій знав характер своєї дружини, тому був впевнений, що вона не зможе йому пробачити, навіть, якщо і кохає. Що ж робити? Як повернути назад все те, що починає прослизати крізь пальці? Як зупинити час, щоб все змінити? Притуливши до грудей сина, чоловік не стримав своїх сліз. Він картав себе за те, що так довго будував, пестив, ліпив і цінував…

Людмила прокинулась ще задовго до того, як почало світати. Хоча, в дійсності, вона майже не спала взагалі. Серце не хотіло забутись, весь час нагадуючи про те, що стояло перед очима. Вона шукала виправдання чоловіковому вчинкові і не могла його знайти, оскільки не знала причин, адже у них все було так гарно. Настільки гарно, що зараз було боляче у стократ.
Розплющивши очі, Людмила прислухалась до ранкової тиші. Якусь мить їй здалось, що все гаразд, так, як і завжди, але повернувшись обличчям до того боку, де завжди спав Сергій, жінка зрозуміла, що так, як раніше, вже ніколи не буде і спогади боляче врізались в мозок, знову завдавши неймовірного болю. Підхопившись на ноги, вона накинула халат і вдихнула на повні груди. Вона сильна і справиться з таким поворотом долі!
Тихенько прочинивши двері, Люда прошмигнула до гостьової кімнати, збираючись навшпиньки пройти на кухню, та погляд, мов навмисне, приклеївся до дивану. Що це? Поряд Сергія спокійно посапував Костик, уві сні, навіть посміхаючись. Ця картина заставила жінку зупинитись. Вчора захопившись собою і своїми переживаннями, вона забула про сина, про його почуття, про його бажання. Серце защеміло ще сильніше і Людмила швидко зникла на кухні, лише там випустивши на волю потоки сліз.
Коли на кухні з’явився Сергій, там вже все було спокійно, мов завжди. Люда щось готувала і не одразу помітила, що вже кілька секунд є піддослідною особою свого чоловіка. Коли зрозуміла, що не сама, відчула розгубленість, проте зі спокійним виразом обличчя повернулась до Сергія.
– Я хочу повернути все назад, – промовив він замість привітання, благально заглядаючи дружині у вічі.
– Навіщо? – запитала Людмила, відчувши шалене калатання серця, оскільки цей зеленоокий погляд ще й досі її продовжував хвилювати.
– Ви мені потрібні, як повітря. Ти і Костик. Лише ви і більше нікого. – Сергій став перед дружиною на коліна, піднявши на неї погляд повний болю і страждання. – Дай мені, молю тебе, другий шанс.
На порозі з’явився Костик. Він так благально дивився в очі мами, що Людмила не витримала і відвернулась до плити. Аби не показати своїх сліз, вона промовила через плече:
– Гадаю, ви вже прибрались у гостьовій кімнаті, бо у мене на це не буде часу.
– Якісь важливі справи? – захвилювався Сергій, оскільки не міг зрозуміти значення слів дружини. Він піднявся і зайшов до неї наперед, заглядаючи їй у вічі.
– Невже ти забув, що у нас сьогодні свято? – запитала Люда, ледь стримуючи сльози, тому довелось відвернути погляд від чоловіка.
– Яке? – продовжував дивуватись той і, раптом, згадав той далекий день десять років назад, коли він був заворожений красою молодої дівчини, з якою познайомився на вечірці у своїх друзів.
Він, немов вдруге відчув той порив почуттів, які просто рвались тоді з його грудей. Підійшовши до дружини, Сергій обійняв її. Спочатку несміливо, як тоді, коли вперше проводжав додому, а потім притиснув до себе так міцно, що обом перехопило дихання. Людмила не витримала і заховала своє заплакане обличчям у нього на грудях.

Сьогодні у них було свято. Не ювілей, а початок нового життя з новою хвилею почуттів, який називається ДРУГИЙ ШАНС. Хтозна, можливо, подружжю потрібно було пережити цю жахливу ніч, з її причинами, щоб в кінцевому результаті зрозуміти, хто потрібен обом для повного щастя…

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій