Для голосування необхідно авторизуватись

Янгол-охоронець

Наталія обережно ступала м’якою травою, милуючись чудовим краєвидом. Її ноги потопали в густій зеленій траві, що густим килимовим покриттям простягалась скрізь; очі примружувались від яскравого сонця, а мозок дурманив п’янкий запах квітів, що витав у повітрі.
– Яка благодать, – тихесенько промовили її вуста.
– Це ще не все, – прошепотів десь поряд ніжний голос і Наталя знову побачила перед собою біле сяйво. Вона, навіть змогла роздивитись його обличчя, що іскрилось добром та щастям. Воно посміхалось, і від цієї посмішки віяло такою енергією, що був готовий слідувати за ним скрізь.
– Іди вперед…
Дівчина покірно пішла далі, доки не вийшла на галявину, де бавилось двоє діток. Вони були такі милі, що Наталя аж зупинилась, замилувавшись ними. Раптом, на галявині з’явився чоловік, мрія, мабуть, кожної жінки. Махнувши їй привітно рукою, він щось сказав дітям, які, помітивши її, з криками радості кинулись їй назустріч.
Наталя розгублено поглянула в бік білого сяйва, немов запитуючи: «Що це?»
– Це те, чого ти можеш позбавити себе, – почувся збоку той же самий голос. – Ти готова?…
Біле сяйво розчинилось у повітрі, забираючи з собою і діток, і неймовірного красеня, і ту довколишню благодать, залишаючи за собою чорне марево, яке погрожуюче обволокувало дівчину з усіх боків. Страх перед втратою цього всього заповнив її душу і вона закричала, що є духу: «Ні-і-і-і-і!!!…»

Неймовірний біль і страждання мучили й без того зранену дівочу душу. Не раз виникало бажання обірвати це життя, яке тепер не мало для неї жодного сенсу, і байдуже, що буде з тими, кому причинить біль: батьками, братам, рідним, друзям, близьким, навіть йому, хто так безсердечно грається її почуттями. Хоча, хіба він відчує втрату? Ні. Вона просто для нього є запасним аеродромом, який завжди чекатиме на нього із запаленими вогнями. Як огидно це визнавати, та вона знов і знов готова відкрити для нього свої обійми, чути слова вибачення, робити вигляд, що пробачила, впустити назад в своє життя, вкотрий раз наплювавши на власну гідність. Отаке воно – КОХАННЯ.
Чому ж все сталось саме так, адже цілий рік проминув, як у казці, де він, прийнявши на себе роль чарівної феї, виконував всі її забаганки? А хіба вона так багато потребувала? Лише бути поряд, чути його ніжний голос, заглядати в його блакитні, мов небо, очі. Чому все це було тоді і ось так раптово щезло?
Ні, щезло не зовсім. Він періодично мав наглість з’являтись, просити пробачення і давати брехливі обіцянки. І вона приймала його назад, бо він для неї був, мов ковток свіжого повітря.
А потім вся ідилія розсіювалась, мов вранішній туман. Він зникав, залишаючи за собою лише біль, страждання і море сліз. А ще маленьку іскорку надії, бо у ньому було все її життя.
Вона просто переступала через себе щоразу, щойно він з’являвся на порозі її дому.

Наталя прокинулась від власного крику. Серце її калатало так голосно, що аж ехом віддавалось у вухах. В роті пересохло і рука машинально потягнулась до столика, де повинна стояти склянка води. Раптом, її пальці намацали невеличку пляшечку. Дівчина одразу ж сіла на ліжку, здивованим поглядом роздивляючись несподівану знахідку, і лише через кілька секунд пригадала і останню зустріч з Євгенієм, і його брехливі обіцянки, про які він одразу ж забув, щойно переступивши поріг її дому. Пригадалось також все її нікудишнє життя, а також бажання назавжди позбавити себе болю та страждань.
Від таких думок Наталя аж здригнулась і, схопившись з ліжка, сховала пляшечку подалі з очей. Підійшовши до вікна, вона широко розчинила його і на повні груди вдихнула свіжого вечірнього повітря.
Раптом, десь зовсім близько, вона почула дзвінкий дитячий сміх. Це здивувало, адже година була доволі пізня. Та сміх все наближався і наближався, аж ось у повітрі, немов замерехтіло біле сяйво, а за якусь мить зникло разом з дитячим сміхом.
Наталя кілька разів махнула головою, вважаючи, що це була примара і, раптом, пригадала свій дивний сон. Вона, мов зараз бачила ті щасливі оченята дітей, а також ту чаруючу посмішку того загадкового незнайомця, поряд з яким Євгеній був просто ніким.
Дівчина розтягнулась в щасливій посмішці і з розгону гепнулась назад у ліжко. Тепер вона вже точно знала, що у кожної людини існує янгол-охоронець, і її рятівник сьогодні не дрімав…

За кілька днів Наталя випадково зустрілась з Євгенієм на вулиці. Спочатку вона здригнулась, адже боялась цієї зустрічі, та потім, на диво, спокійно пройшла повз нього, краєм ока помітивши лише його здивований вираз обличчя.
Захопившись впевненою перемогою над своїми хворобливими почуттями, Наталя спіткнулась. Її підхопив випадковий перехожий, чарівна посмішка якого здалась дуже знайомою. Але за якусь мить вона вже здогадалась, де могла її бачити…

2

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

Думок на тему “Янгол-охоронець”