Для голосування необхідно авторизуватись

Зустріч на місячній доріжці

 

Скільки разів Ніка уявляла собі зустріч з Артемом, та ніколи не подумала б, що це взагалі можливо.
– Вероніка Григорівна, – напрочуд спокійно промовила вона, не виказавши того, що знайома з цим чоловіком, жодним жестом, хоча руку для привітання не протягнула, оскільки тоді він би все зрозумів.
– Дуже приємно, – відповів і чоловік, теж не протягуючи руку, мабуть, через ту ж причину. – Артем Андрійович. Сподіваюсь, вам у нас сподобається.
Ось так відбулось знайомство директора фірми із новим бухгалтером. Хоча, це швидше не знайомство, а зустріч через рік. Тож можна здогадатися, які думки почали посягати голови обох молодих людей, коли вони залишились на одинці…
***
Ніка приїхала на море, як іноді кажуть, «зализувати рани». Вірніше, цей затишний будиночок на березі моря мав стати любовним притулком для молодят після їхнього весілля. І саме зараз у неї мали б відбуватись найпрекрасніші дні в її житті, та вона одиноко плелась берегом, опустивши очі долу, щоб ні з ким не зустрічатись поглядом, адже їй здавалось, що всі навкруги знали про її втечу з власного весілля, на якому вона «застукала» коханого із своєю дружкою, яку вважала найкращою подругою.
Дівчина знала, що вдома на неї чекає розлучення, співчутливі, можливо, й іронічні погляди колег по роботі, тож думки про це псували настрій, нагнітали і без того препаршиву атмосферу в її житті, і чим ближче підходив час до закінчення «медового місяця», тим менше їй хотілось повертатись назад.
Невідомо чому, та саме за день до свого від’їзду, вона вже годину плелась порожнім пляжем і зупинилась лише тоді, коли підняла голову і побачила на поверхні води місячну доріжку, яка мов би манила її до себе, перемінюючись різними кольорами та звабливо виблискуючи.
Із чиєїсь розмови Ніка колись чула «…якщо пропливти по місячній доріжці, то знайдеш своє щастя…»
– Втрачати уже нічого, а щастя зараз буде поряд, – тихенько промовила вона, попрямувавши у воду, а подумки додала. – Можливо, у іншому вимірі…
***
Артем повертався з відрядження веселим та щасливим, оскільки він справився із завданням раніше на два дні і на всіх парах летів до своєї коханої, міцно затиснувши в кишені коробочку, в якій тихесенько лежав, чекаючи на свій вихід, перстень із діамантом, як подарунок на заручини найпрекраснішій дівчині у всьому світі. Був ранній ранок, тож він поспішав, аби застати свою кохану ще в ліжку і поцілувати першим, ніж це зробить перший сонячний промінь, адже він так любив цю мить пробудження, що вже аж млів від емоцій, що сповнювали його душу.
Молодий чоловік не встиг випередити сонячні промені, оскільки їх обох попередив інший, якому його кохана дарувала свою щасливу посмішку – його друг і бізнес-партнер по сумісництву.
Зібравши всю волю в кулак, Артем заставив себе привітатися, і спокійно побажати злагоди та кохання, так само спокійно по тому залишити квартиру, бо виховання не дозволило йому поставити себе нижче такої ситуації.
Того ж дня Артем розірвав усі зв’язки із своїм партнером, і не дивлячись на те, що його бізнес переживав не найкращі часи, взяв тайм-аут і чкурнув на море. Хоча б кілька днів, аби привести думки до ладу і спланувати подальші кроки.
Цього вечора Артем сидів на піску, обійнявши руками коліна. Він прощався із місячною доріжкою, яка була його єдиною розрадою цих кілька днів, адже вже взавтра в цю пору потяг буде відносити його назад до сірих буднів.
Скільки раз Артем повільно плив цією золотистою доріжкою, обережно розсікаючи поверхню руками, аби не сполохати іскристого сяйва навколо нього, а сьогодні просто сидів і дивився на неї, карбуючи цю прекрасну мить у своїй пам’яті.
Чиїсь повільні кроки заставили його відволіктись і він помітив постать дівчини, що зупинилась за кілька кроків від нього, теж вдивляючись у морську вечірню красу. Вона його не помічала, а він навпаки, адже її силует навпроти місячної доріжки був чітким.
Артем навіть почув її голос, нотки якого йому здались сумні та тривожні. Це насторожило його. А коли дівчина зайшла у воду, він машинально підвівся і тихенько пішов за нею, нічим не виказуючи своєї присутності.
В якусь мить Артему здалось, що не саме бажання пройтись місячною доріжкою веде вперед цю молоду особу, тому він не вагаючись вирішив зменшити відстань між ними і опинився біля дівчини саме тоді, коли на поверхні води виднілась лише одна голова.
– А ви відважні, – тихо промовив він, аби не налякати її.
– Що? – пролунало у відповідь і вона повернулась до нього…
***
Ніка прокинулась зовсім рано. Але не від того, що вже був час, а від того, що відчула чиєсь тепле дихання зовсім поряд. Вона відкрила очі і побачила поряд себе Артема, який спокійно спав, навіть і не підозрюючи, що являється об’єктом оглядин.
Одразу ж дівчина згадала все, що відбувалось з її життям на протязі кількох годин, і в якусь мить їй стало соромно, та це почуття було недовготривалим, адже вона згадала, як добре їй було цієї ночі, а значить життя триває і не потрібно його розмінювати на якісь дрібниці. Щаслива посмішка з’явилась на її обличчі, а в голові промайнула думка «Будь-що буде».
Із ейфорії її вивів телефон Артема, який сповістив про смс-повідомлення. Телефон знаходився на невеликій відстані, тому Ніка по інерції прочитала текст, який заставив дівчину схопитись на ноги. За кілька хвилин про її присутність у номері вже нічого не нагадувало.
***
Артема розбудив стук у двері. Він швидко піднявся і пішов відкривати. На порозі стояв адміністратор.
– Доброго ранку. Ви просили замовити таксі на 11 годину. За дві години машина чекатиме на вас біля входу.
«Яке таксі?», – не міг із просоння второпати чоловік, аж раптом від здогадки його майже вдарило током. Він згадав про Ніку, присутність якої в номері була відсутня. Кинувши погляд на ліжко, Артем у цьому переконався.
Він ніяк не міг зрозуміти причину того, що заставило Вероніку піти ось так по-англійськи.
Присівши на ліжку, молодий чоловік обхопив руками голову і задумався. Ці кілька годин знайомства з нею здавались йому послані Богом, адже він ніколи не відчував себе настільки щасливим. І раптом все ось так обірвалось, навіть не розпочавшись. У пам’яті залишились лише спогади.
Раптом погляд зупинився на мобільному телефоні. Чомусь Артему здалось, що зникнення Ніки було пов’язане саме з ним. За мить він був у цьому впевненим, оскільки зрозумів, що причиною всіх його невдач являється одна і та ж сама людина – колишня наречена.
Ще вчора Артем був впевнений, що зустріч із Веронікою подарована небесами, адже ніколи раніше не почувався так спокійно і затишно, вперше за ці кілька днів відчувши смак життя, а сьогодні смс-повідомлення із наступним текстом: «Любий, чекаю на тебе, скучаю і рахую кожну хвилину до зустрічі», перекреслило все, про що мріялось вночі…
***
Пройшов цілий рік з того часу. Багато чого змінилось в житті Ніки. Їй довелось пройти крізь все – прохання пробачити, приниження, навіть погрози, поки вона не отримала того, що назавжди розриває зв’язки з її минулим – розлучення. Та ніч на морі стала для неї початком нового життя, бо дівчина засвоїла для себе урок – життя найдорожче, тож потрібно сміливо йти вперед.
До сьогоднішнього дня її життя пливло урівноваженим шляхом і ніщо не нагадувало про те, що минуле загляне до неї в гості. Вірніше не до неї в гості, а вона до нього. Безперечно, Вероніку посягали якійсь незрозумілі передчуття, але вона все складала на те, що сьогодні її перший день на новій роботі.
Мабуть далось хвилювання, адже дівчина ще не бачила свого нового шефа, і попри те, що його замісник завірила про її ж профпридатність, хвилювання все-таки було присутнє.
Нав’язлива жінка розповідала всі подробиці з життя шефа, та тоді Ніка не звертала на те уваги, адже воно їй було не цікаве, та зараз, залишившись наодинці після представлення її начальству, дівчина почала напружувати пам’ять, намагаючись пригадати розмову. Згадавши про наречену-зрадницю, Вероніка зрозуміла, що та злощасна смс-ка, яка і стала причиною її втечі, була ні чим іншим, як останній крок до примирення, про яке не мало бути і мови…
***
Артем від хвилювання викроковував кабінетом, не розуміючи своїх подальших дій. Так, він шукав і чекав цієї зустрічі, а потім залишив всі надії на здійснення мрій, аж раптом така несподіванка.
Різні думки снували в його голові, та він твердо вирішив покласти край цій невідомості, яка стала причиною завершення стосунків, що так і не встигли розпочатись. Рішуче направившись до дверей, молодий чоловік вирішив зізнатись у всьому, оскільки відчував себе зрадником. А ще він дуже хотів, щоб та ніч на морі не була лише спогадом, а повернулась до нього назавжди.
Широко розчинивши двері кабінету бухгалтерії, Артем мало не збив з ніг саму Вероніку. Вони не привіталися словами, лише припали очі до очей, уста до уст, а подих став єдиним і гарячим, як тоді там, коли вони зустрілись на місячній доріжці…

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій