Я хотів доторкнутись до мармуру словом,
До ніжних відтінків, півтонів, цезур,
До рук, що спросоння в повітрі з’являлись,
Спровадивши місяць за горизонт,
Я слухав безсильно із пам’яті голос,
Плавив мовчання для гіпсових форм,
І бронзу надії у форми розливши,
Отримував відчай, як їх розбивав.
Я бюсти твої розкладав невідлиті,
У тріщинах губи кривились мені,
І груди в дірявих пустотах світились,
І очі порожні жахали з голів.
І
Я,
Забронзовів.

Думок на тему “БРОНЗА”
Білий вірш. Гарненько!