вокзали

Знову над вечір повніють порожні вокзали
Галас наповнює стіни, блукає між слів
Ми одне одному щось навздогін не сказали…
Тільки одне невідоме знайшлося між тим…


Знову земля заціловує небо до крові
Байдуже, що мимоволі засвідчать зірки.
Ми ледь дотичні, за іменем тільки знайомі,
Але разом зупинились, щоб раптом знайти…


Хай на обличчі блищить, що не втримали очі
Хай промовляють вуста нещодавні слова…
Знову блукають міста у безвиході ночі
Ти десь далеко від мене, так само, як я…


Знову думки переплітом стискаються в скроні,
Хтось тут будує своє особисте життя,
Мерзнуть у липні наповнені вдосталь перони
Що їм шепоче збирати вокзальні свята?


Знову танок, що ніколи не знатиме втоми
З заходу сонця в світанок ідуть поїзда…
Можна спитаю у тебе одвічне це “хто ми?”
Хто знає те, що не знають святі письмена?


Знову по колу роками, сторіччями, власне
З самого того початку земного життя
Все відбувається з нами тоді, коли вчасно.
Там, де немає запізнень, немає й кінця…

6

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Marianna Dovgan

9
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 18-07-2018

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: