Себе шукаєш ти в чужих очах,
В аплодисментах чуєш поклик долі,
Вогонь розпалюєш в холодних вже серцях,
І немов птаха, просишся на волю.
Ти намагаєшся достукатись до всіх,
Очима дивишся, шукаєш рідну душу,
Комусь повідала би ти, про свій смиренний страх,
І все ж- одна, і одне слово-“мушу”.
У глядача нема ані душі,
Ані думок, що все не безнадійно,
Чомусь усі вони такі чужі,
А в тебе посмішка-і це вже професійно…
І іноді- й аплодисменти не умісні,
У тих очах безодня всеодно…
Вогонь той гасне, гасне по неволі,
І птаха…!Вже приручена давно…