Для голосування необхідно авторизуватись

Його величність “випадок”.

Його величність ” випадок”
1 частина
Лола сиділа на підлозі і розглядала фото… Дитинство…Час радощів, веселих ігор, смачних солодощів і,- безтурботності…Найкращий час!..
Чомусь саме спогад про дитинство може навернути на очі сльози,- при чому, як правило, не смутку, а радості…Сльози радості…Лола просльозилася…Мабуть, якби можна було повернути час назад, Лолка погодилася б знову стати малесенькою дівчинкою, яку любили всі, всі без винятку. Так, вона була гарною дівчинкою : слухняною, доброю, щирою, мала золоте серце ( завжди допомагала всім, хто розраховував на її допомогу )…
Ой, Господи!.. Тільки зараз, на двадцять першому році життя, вона задумалася над ” тайною свого імені”: Лолка – Лола – Лоліта. Мабуть, дань часу, моді,- і не більше. Аякже, хто в ті часи не читав “Лоліту” Володимира Набокова?..
Всі читали… Так, але назвати доньку цим ім’ям?.. Лолі стало сумно, адже знала сюжет твору. Ага, цікаво, мене назвали саме так тому, що ім’я було гарним, а щодо сюжету твору, то ясно одне: батьків мало турбувало це питання. А Лолу зацікавило , справді. Вона, навіть, згадала якусь статтю про те, як ім’я, дане дитині від народження, впливає на її подальше життя,- і, знов засмутилася. А й справді, мати дитину – це дуже відповідально: від народження, правильного харчування, фіззарядок і,- до тайни імені…І тут Лола посміхнулася. Хто про таке думає?.. Хіба що вона та, можливо, якась ще одна тітка, стукнута на всю голову…Хах…Тепер на зміну сльозам радості прийшов сміх. Лола сміялася від душі,- щиро, відверто, по-дитячому. Сміх перервав стук у двері.
– Лоло, ти вдома? – прогримів чоловічий бас.
– О, Господи, так, а де ж мені бути?- відповіла Лола.
– Відчиняй!
– Та йду вже…
Їх погляди зустрілись на якісь секунди, та тепла в них не відчулось. Вони були однолітками, якось зустрілись, зійшлись і почали жити не то, як друзі, не то, як пара. Дивно, та почуття, здається, зовсім забули про них… Його звали Олександром, хоч для Лоли він був Алексом. Зараз так модно : Алекс, Макс, Мішель,- на західний мотив. Та Лолка сприймала все не так, у таких варіантах імені вона чула лиш клички тварин. Ба, навіть не смішно,- скоріш сумно. Так сумно, як і її ім’я й по батькові: Лоліта Іванівна…Чому життя таке сумне?..
Дівчина часто задумувалась над такими питаннями. Можливо, ще й тому, що у неї життя справді було сумним.
Ніщо так не змінює життя, як події, що в ньому відбуваються, та люди, які наповнюють собою це життя. Події… За останні два роки подій вистачає.Якщо в двох словах, то: втратила батьків ( сумна ДТП ), квартира вигоріла вщент ( справді, день народження запам’ятається на все життя ), кинула навчання ( мріяла стати хірургом ), знайшла роботу, яку незабаром і втратила, зустріла хлопця ( та любові нема )…Господи!.. Чи то карма,- можливо, від імені,- чи то така вродилася дурепа-дурепою?..
– Лоло, може, вже пора до столу?- почулося з кімнати.
– Так, добре, зараз…
М-да, життя – прозаїчно-банальна річ: де б не був, що б не робив, – а їсти дай!..
Лола відчула себе старою бабцею, їй так захотілося все-все змінити, що ой! На наступний день вона навіть склала план бажань, мрій і своїх дій щодо їх досягнення. Та… Його величність “випадок” змінив і плани, і все подальше життя Лоліти…

Його величність ” випадок”
2 частина
Лола, як завжди, сиділа без діла. Бувши безробітньою, насправді, не вважала себе за таку. На Лолі висіла ціла купа справ: прибирання, покупки, оплата комунальних послуг, поповнення телефонних рахунків, приготування їжі, прасування… Та всі ці справи не заважали Лолці переглянути стрічку новин в ФБ, полазити в Інсті та потріщати з подругами. Ооо… А як же сусідка?.. Обов’язково – зайти, поговорити про се, про те; розпитати, як пройшов вчорашній день… А як же!.. Обов’язково!..
Ось так, між розмовами ні про що з сусідкою, Лола звернула увагу на глянцевий журнал: на його обкладинці красувалася одна краля, до речі, знайома. Ого!.. Нічого собі!.. Свєтка, точно вона!.. Як?.. З чого б то?.. Вона ж хотіла бути бухгалтером?.. Ну… Нафуфирили її, звичайно, красуня… А вживу – жаба!..
Лоліта оживилася: хіба Свєтка – щось… Хтось?.. А я?.. Гарна, розумна. І що, що безробітня? Це що назавжди??? Подумаєш, макіяж… Я такий забадяжу, що ой!.. А сукня… Пош’ю, так, ще краще!.. Свєтка – модель… Фу!.. Жаба!..
Та в глибині душі Лола розуміла, що неправа, що в ній говорили лиш заздрощі, що не тільки Свєтка, а й будь-хто інший заслуговує на місце в цьому безталанному житті. На серці відлягло тільки тоді, коли зрозуміла, що під лежачий камінь – вода не тече.
Так, точняк, треба щось робити, щось міняти,- і, не колір лаку на нігтях. Що ж робити? З чого почати? Куди йти? Кого питать? Може, Алекс надоумить,га?.. Ні друг, ні ворог,- а так… Лола задумалась… А що, як починати треба з себе, змінити себе, переглянути своє ставлення до оточуючих, до себе самої, – вивернути нутро навиворіт? Згода, почну відсьогодні…
Алекс повернувся додому не в гуморі ( працював тяжко на будівництві ): цілий день чекали, що підвезуть матеріали, та й марно. Спека, без роботи не знав, куди себе подіти. Страшенно хотів води. Пив – не міг напитися… Коли ж напився, заговорив:
– Лоло, я що думаю, треба тобі влаштовуватись на роботу. У мене робота нестабільна, як і оплата. Ми маємо на щось розраховувати…Чуєш?…
– Чую, чого ото? Я що , проти? Але ж у прибиральниці – не піду!..
– Я і не змушую!.. Займись цим питанням!.. ОК?
– ОК!..
Лола подивилась на Алекса, на його змучене обличчя, втомлені очі- і, може, вперше в житті їй стало жалко людину, яку вона не сприймала за свою, рідну. Жалість… Погане почуття!.. Не підтримує, не зміцнює, не дає надію, не всиляє сили… Та все ж краще, ніж нічого… Нічого дивного, Лолці захотілося діяти… І … Задзвонив телефон… Невідомий номер… Лола на мить задумалась – і стрепенулась. А, може, я на тебе давно чекала?..

1

Автор публікації

Офлайн 10 години

Наташа Кривенко

190
Коментарі: 0Публікації: 126Реєстрація: 31-08-2020

Золоте перо

Достижение получено 13.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій