Для голосування необхідно авторизуватись

БАБИНЕ ВУХО

В  село  до  материних  родичів,  що  мешкали  на  Сумщині,  ми  приїхали  надвечір,  і  доки  дорослі  цілувалися  й  раділи  зустрічі,  я  прислухалася  до  шарудіння  біля  печі,  де  на  низькому  ліжку  лежав  й  щось  бубонів  хлопчик  років  шести.  “Бабо,  –  канючив  він,  –  йди  до  мене,  бабо!”  –  І  через  хвилину  ображено:  “Баберя,  баберя,  ну  йди  хоч  на  хвилинку!”  “Юрик,  –  хай  ти  сказися!,  –  тихенько  озивалася  бабуся,  –  спи!  Бачиш,  люди  здалеку  приїхала,  дай  побалакати  “.  І  знову  чулося,  як  незадоволений  онучок  зазиває  бабу  до  ліжка.  “А  що  йому  треба?”-  запитала  моя  мама.  “Та  соромно  сказати,  –  відповіла  бабця,  –  вуха  хоче”.
Така  відповідь  здивувала  ще  більше,  і  нам  пояснили,  що  Юрко  засинає  лише  з  бабою,  коли  тримає  її  за  вухо.
Про  вуха  ж  баби  Ганни  слід  розказати  окремо:      великі,  наче  прозорі  рожеві  вареники,  вони  стирчали  з  обох  сторін  обличчя,  і  гладко  зачесане  сивувате  рідке  волосся  вже  їх  не  приховувало.  Як    генетичну  спадщину    капловухість    отримали      деякі    діти,    онуки    і    правнуки,    підтверджуючи    спорідненність    з    бабою        Ганною.  І  коли    хтось  підсміювався  над  дітьми  за  ці  вушка,  бабця  пригортала    малюків  до  себе  і    цілуючи      в  потилицю,  примовляла:  “Каплавухі  поросята  дорожчі!”
“Баберя,  баберя,  –  сердито  промовляв  хлопчик,  розмазуючи  сльози  по  щоках.  Баба  не  витримала  і  підбігла  до  ліжка:  “На!  І  спи  мені  швидко!”  Вона  присіла  на  край  ліжка,  хлопчик  заспокоївся  і,  справді,  швидко  заснув.  ”  Од  же  привчила,  –  сміючись  розказувала  вона  нам,  як  повернулася.  –  Не  хоче  засинати  один,  хоч  що  роби!  А  як  за  вуха  мене  потріпоче,  наче  воно  йому  казки  дарує,  спить  всю  ніч  міцно”.
Ранком  я  познайомилася  з  своїми  двоюрідними  братами,  темноголовим  прудким  Юрком,  що  був  на  один  рік  старший  від  мене,  і  з  Вовкою,  на  рік  меншим.  Цей  був  непривітний,  мовчазний  з  білявим  пухнастим  волоссям,  схожий  на  кульбабку.  Недовірливо  поглядав  на  невідомо  з  яких  країв  ,  хтозна,  з  якими  намірами,  прибулих  гостей,  ховав  ключа  від  хати,  і  взагалі,  почував  себе  відповідальним  за  великий  хазяйський  дім.
З  Юрком  ми  одразу  потоваришували,  і,  щоб  не  соромити  його,  я  не  стала  розпитувати  про  бабине  вухо,  і  ми    одразу  побігли  на  край  городу,  де  протікала  невеличка  річка,  а  місцеві  дітлахи  залюбки  купалися  в  ній,  роздягнувшись  догола.  Для  гостей  роботи  удень  не  знайшлося,  і  моя  мама  до  вечора  змайструвала  із  старої  фельдиперсової  панчохи  м`якеньке  рудувате  вушко,  розміром  точнісенько  з  бабине,  мовляв,  щоби  дитина  не  нервувала  перед  сном.  Ввечері  баба  одразу  прилягла  з  Юрком  на  ліжко,  і  тільки-но  хлопчик  почав  мружити  очі,  вклала  йому  в  руку  штучне  матерчане  вушко.  Підміну  було  не  помічено,  і  задоволена  баба  повернулася  до  столу,  до  довгих  і  приємних  розмов  з  гостями.
Та  ранком  Юрко  підробку  викрив.  Обуренню,  прикрості  не  було  краю.  Штучне  вухо,  з  огидою,  було  викинуте  геть,  і,  здається,  з  тої  пори  хлопець  вже  не  кликав  бабу  його  присипати.  Я  підняла  невдалу  підміну  і  заховала  в  кишеньці  фартушка:  жалко  було  маминої  роботи  і  вдалої  видумки.  Гадаю,  це  був  мій  перший  гаджет.  Згодом,  вдома,  ще  довгенько  я  підкладала  “бабине  вушко”  собі  до  щоки  в  ліжку,  прислухалася  до  нього,  намагаючись  почути  з  нього,  як  з  маленького  радіоприймача,  нову  бабусину  казку…

4

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Нина Авидон

11
Коментарі: 1Публікації: 4Реєстрація: 17-08-2018

Думок на тему “БАБИНЕ ВУХО”