Захворіло місто метушнею.
Вбралося у жовті галіфе.
Змінює мохіто на глінтвейн
Вічно переповнене кафе.
Інколи заплаче бува небо,
Сповнене осінньої журби.
А на вулицях, воркуючи хвалебно,
П’ють ті сльози спраглі голубИ.
Хто на право суне, а хто вліво…
Аж в очах замерехтіло все.
Тротуарами вузькими гомінливо
Перехожих річкою несе.
Я сиджу на лавці, як в омані:
Все несправжнє й ніби неживе.
Коли бачу: наче у тумані,
В небі згая лебедів пливе.
Їм байдужі гроші й магазини,
Модні тренди, талії вузькі.
Їм би якось пережити зиму
І на став вернути по весні.
Нам би в них повчитися цінити,
(І не кількістю замацьканих купюр)
Те, що долею даровано, нажито,
Те, що не придбаєш від кутюр.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 11Реєстрація: 02-08-2020
Достижение получено 06.09.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
